День шахів: інтерв’ю з однією із найсильніших шахісток світу Анною Музичук

20 липня відзначають Міжнародний день шахів. Ініціатива свята належить Всесвітній шаховій федерації (ФІДЕ), яку заснували ще 1924 року. Українка Анна Музичук – у трійці найкращих шахісток світу. Минулого року Музичук відмовилася їхати на чемпіонат світу з шахів у Саудівську Аравію через тамтешні звичаї і традиції – втративши при цьому два титули. Тоді Музичук стала «чемпіонкою» українського сегмента соцмережі Facebook. Спеціально до дня шахів Радіо Свобода поспілкувалося з триразовою чемпіонкою світу і триразовою чемпіонкою Європи серед жінок, гросмейстером Анною Музичук – про перші перемоги і шахи як спорт.

– Як і коли у твоєму житті з’явилися шахи?

– Це сталося завдяки тому, що мої батьки – шахісти. Вже у два роки я познайомилась з грою в шахи, а у три, за словами рідних, знала всі правила та ходи.

Вперше взяла участь у місцевих змаганнях у Стрию. Показала успішний результат, зайняла призове місце, хоча суперники були значно старшими. Тоді якраз сталася кумедна історія: я сказала мамі, мовляв, сьогодні ми не поїдемо додому автобусом, а підемо пішки, бо я хочу сама нести свій диплом, щоби всі його побачили.

Та перший серйозний успіх мала у шість років – тоді перемогла в чемпіонаті Європи серед дівчат до семи років.

– Як змінили твоє життя перемоги й титули?

– Як тільки здобуваєш якийсь титул чи виграєш чемпіонат – відразу відчуваєш підвищену увагу з боку преси та громадськості. Тебе починають впізнавати на вулиці, просити про інтерв’ю чи фото. Мені така увага приємна, і вона мене не змінила.

У мене немає зірковості. Я як працювала, так і багато працюю. Головне – залишатися собою навіть після шаленого успіху чи великих змін.

– Уже сьогодні ти є однією з найкращих шахісток світу. Що у планах далі?

– Я вже близько десяти років у світовій десятці. Мені вдалося здобути дуже багато титулів. Тож моє завдання полягає у тому, щоб відшліфовувати свою майстерність і викладатися на змаганнях сповна.

Я закінчила Львівський університет фізичної культури, але поки що не маю часу на щось інше, окрім шахів. Наразі залишатимуся активною шахісткою.

Звісно, маю певні ідеї, що хотілося б зробити в Україні, але оскільки зараз багато поїздок і тренувань, то свої думки з приводу цього поки що залишаю при собі.

Через декілька днів їду в Іспанію, де братиму участь як у різноманітних заходах, так і в Лізі. Тому в серпні всі поціновувачі гри в шахи можуть стежити за моїми партіями.

– Кого вважаєш своєю основною суперницею?

– Не хотіла б виокремлювати когось конкретно. Найкращі шахістки постійно грають одна з одною під час топових змагань – це виклик і мотивація для кожної з нас не розслаблятися.

– Хто є твоїм кумиром?

– Мені найбільше імпонує діючий чемпіон світу – норвежець Магнус Карлсен. Він не тільки найкращий шахіст планети впродовж останнього десятиріччя, а і багато робить для популяризації шахів у світі.

– У твоїй кар’єрі був момент, коли ти втратила титули через особисті принципи і відмовилася їхати на чемпіонат світу до Саудівської Аравії. Чим керувалася, коли ухвалила таке рішення, і чи не відмовляли тебе від цього батьки?

– Була така ситуація у моєму житті. У 2016 році я стала чемпіонкою світу у дисциплінах рапід і бліц серед жінок. Натомість у 2017-му, будучи чинною чемпіонкою, я відмовилася їхати в Саудівську Аравію через місцеві звичаї та традиції. Через це втратила обидва титули.

Це було надзвичайно важке рішення. По-перше, ці титули були для мене важливими, я багато працювала, щоб отримати їх. Також призовий фонд був суттєво збільшений, однак я вирішила, що не варто їхати в країну, в якій настільки сильно порушують права жінок.

Такою була моя позиція. Приємно, що мене підтримали і батьки, і сестра Марія. В нас усіх були однакові погляди на цю ситуацію. Було чітке розуміння і аргументація таких дій.

– Часто кажуть, що спортсмени мають бути поза політикою. Ти теж так вважаєш?

– Звичайно, що я перш за все спортсменка. Не хотілося б, щоб певні політичні ситуації впливали на якесь рішення. Та оскільки в нашій країні триває війна, то я не можу бути байдужою. Хоча дотримуюся думки, що спортсменам не варто займатися політичними питаннями. Тож нікого засуджувати не буду.

– Якби ти не займалася шахами, то чим?

– Оскільки я почала грати в шахи в дуже ранньому віці й вони зайняли більшу частину мого життя, то не було часу на ще щось. Проте у школі я любила математику та іноземні мови. Можливо, якийсь із цих напрямів міг стати моєю ключовою діяльністю, але тепер про це можна хіба що здогадуватися.

Шахи мають багато своїх переваг. Наприклад, можуть навчити, як правильно думати, планувати і аналізувати певні життєві ситуації, а не лише ходи на шаховій дошці.

Інна Березніцька​, Радіо Свобода