Рятувалась втечею з рідного села, а тепер допомагає українцям з Америки: історія Віри Андрушків

Заможні українські селяни з Тернопільщини тікали з власної хати, щоб врятувати своє життя – вони відмовилися іти до колгоспу у 1944 році.

У них на руках була півторарічна донька Віра та її 6-річний брат.

Зараз Вірі Андрушків 75. Вона очолює Детройтську Округу Союзу Українок Америки (СУА), який активно допомагає воїнам АТО, зокрема, оплачує протезування, йдеться у матеріалі УП.Життя.

Завдяки фінансуванню Союзу у львівському Українському католицькому університеті створили Центр психологічного консультування для психологічної реабілітаціїбійців. 

Шлях від дому: історія родини

“Коли мені було півтора року, наймит прийшов до тата і сказав, що бачив його прізвище у списку на арешт і що краще, аби цієї ночі він не ночував вдома. Тато вирішив, що ніхто з сім’ї не ночуватиме…

Пара коней, віз, і усі ми (тато, мама, я і старший за мене на 5 років брат) поїхали на захід. Був 1944 рік”, – пригадує Віра Андрушків.

Далі – як у кіно: через кілька днів родину перехопили німці. Забрали все: вози, коні, корову, і товарними вагонами повезли до Перемишля до таборів, так як і сотні тисяч українців.

Потім родині провели дезінфекцію та перевезли до Розенгайму в Арбайтцамт – бюро праці.

Так родина потрапила у Баварію, на службу до заможного німця Франца Губера.

Тоді я була ще зовсім мала і за мною доглядала наймолодша донька пана – Ліза.

Вона розмовляла німецькою і я почала теж говорити німецькою. Мама дуже переживала, що я не говорю українською”.

Після завершення війни родина стала вільною і, за порадою бауера, відправилась у табори для біженців.

Зупинились у таборі ” американської зони” в Нойбауер біля Розенгайму.

В одному крилі – тисяча українців, в іншому – тисяча литовців.

Коли люди почали виїжджати і табір зменшився, родину Віри перевезли до Піртену, поблизу Мельдорфу.

“Там ми жили у військових квартирах.  Незабаром я пішла у дитсадок, а брат до школи, – розповідає.

Ці табори  –  прекрасний приклад організації українців за межами батьківщини: школа, хор, драматичний гурток, Пласт, молодіжні організації… Життя не зупинилося”.

Щоб виїхати в Америку, родина через Червоний хрест знайшла тітку, яка емігрувала до Америки (Бостон) в міжвоєнний період.

Завдяки її виклику сім’я емігрувала до Нью-Йорка.

“Приїхали у вересні. Тітка нас зустріла і допомогла знайти одну кімнату, в якій ми могли б мешкати, а сама повернулася у Бостон, – розповідає Віра. –

Ми з братом пішли до школи. Я у другий клас, брат – у восьмий.

Але згодом сталося горе: після півтора року життя на новому континенті тато помер від серцевого нападу і наше виховання повністю лягло на мамині плечі“.

Загалом українцям у Нью-Йорку було добре, громада розвивала організації на кшталт Пласту, СУМ, ОДУМ, школи українознавства.

“Ще з дитинства нам казали, що найважливіше завдання – берегти мову та культуру і передати наступному поколінню.

Не всім це підходило і вони асимілювалися, – каже жінка. – На мене великий вплив відіграла організація “Пласт”.

Я також належала до хору “Думка” і студентського клубу. В Нью-Йорку відвідувала концерти та патріотичні академії”.

Віра закінчила Пенсильванський університет, потім вийшла заміж за Богдана Андрушківа, сина українських емігрантів.

Пара познайомилася в Хантері в Катскільських горах – туди українці виїжджають на літо, щоб зустрітися і провести час разом.

Після весілля сім’я переїхала до Мічигану. Там жінка викладала українську мову в Мічиганському університеті.

Коли у родини народилися двоє дочок, Віра присвятила себе дітям.

Коли ж Христина та Оксана пішли до школи, вона почала викладала українську мову, літературу та історію в українській середній школі у Детройті.

Там разом з іншими учительками вони ставили п’єси, щоб заохотити студентів спілкуватися українською.

Згодом Віра три роки (1997-1999 рр.) була директором літніх українських курсів при Гарвардському університеті та викладала курс для ділової української мови.

Було надзвичайно цікаво.  До нас приїжджали навіть працівники держдепартаменту США, та журналісти з Європи, які хотіли вивчити ділову українську мову і культуру”.

… щоб про Україну знали

У 60-х роках Віра разом з іншими українцями в США поширювала інформацію про дисидентів, арештованих через проукраїнську позицію.

Діаспоряни створили спецкомітет, через який розповідали американцям про події в Україні.

Тоді у Києві не було жодного міжнародного пресового агентства, а вся інформація, яка доходила в США, йшла через Москву.

“Я приходила у редакції американських газет і просила написати про арешти дисидентів та інтелігенції.

Вони не хотіли цього робити. І ось із редактором газети “Detroit Free Press” у мене відбувся такий діалог:

 – Ми не писатимемо про Україну. Кого це цікавить? – сказав редактор.

– Ваших читачів, –  відповіла я. – В Мічигані близько 30-40 тисяч українців, які теж читають вашу газету.

– Цього не досить.

– А якщо я скажу, що український журналіст В’ячеслав Чорновіл написав книгу “Лихо з розуму” про суди над дисидентами. Вона, між іншим, теж перекладена і на англійську мову… Якби таке відбувалося в США, невже ви не писали би про це? Ви теж журналіст і хіба не можете зрозуміти цього?

– Я розумію, але все ж не маю на це часу. Тоді я вирішила запросити його на ланч і ще раз спробувати вмовити, – сміється. – Після хвилини роздумів він жартома відповів:

– Добре… То де ж їдять революціонери?

Я назвала один із найдорожчих ресторанів. Він погодився. На зустріч я запросила Романа Тарнавського, адвоката та члена нашого комітету.

Після розмови та ланчу редактор відповів, що напише статтю і призначить для цієї теми журналіста, який напише про розправу над дисидентами в Україні. Так з’явилися статті.

Згодом, викладаючи у “high school”, я дала студентам завдання написати листи українським політв’язням, дисидентами (ми мали реальні адреси концентраційних таборів).

Студенти одразу запитали: “Але коли вони нам відпишуть?”.

Я відповіла: “Не знаю, чи вони вам коли-небудь відпишуть, але нехай влада знає, що ми ЗНАЄМО, що ці людини у тюрмі“.

В Україну Віра приїжджала часто, а з проголошенням декларації про  державний суверенітет у 1990 році привозила студентів – американців українського походженням – в Україну на екскурсію.

Одного разу, планувавши чергову екскурсію, Віра на прохання львівського математика везла йому з Америки комп’ютер.

“Домовились зустрітись на прикордонній станції у Чопі. Я знала лише його ім’я, – розповідає Віра. – Іду станцією і оглядаюся довкола, ніхто не дивиться в очі. Раптом бачу пару очей, які когось теж шукають, підходжу ближче, а даліяк у шпигунському фільмі:

– Роман? – питаю.

– Віра? – каже.

Вдвох пішли до митника, щоб забрати комп’ютер. Була друга ночі.

“Вітаю вас! Така радість, що Україна проголосила суверенітет, тепер ми зможемо вільніше допомагати вам, – кажу митникові. –

Ось доцент львівського університету, я для нього привезла комп’ютер, маю усі документи і хочу заплатити мито”.

Той прискіпливо подивився: “Я не разрешаю”, і відправив до начальника.

Там я розповіла цю ж історіюс й сказала, що ось техніка для молодого інтелігента.

А він: “Невже ви думаєте, що це інтелігент? Моя дорогенька, треба мати щонайменше три покоління, щоб була інтелігенція”.

Тоді мене взяла несамовита злість, відповіла: “Два уже знищили, то десь треба починати”. На що він сказав: “Забирайте свій комп’ютер і йдіть”.

Допомога Україні

Коли Україна проголосила незалежність, Віра допомагала організувати студентам новоствореного Львівського Інституту Менеджменту в Бізнес-школі Вейнського університету.

Так студенти відвідали автомобільні компанії та різні підприємства в Детройті та познайомитися з американським бізнес-підходом.

Згодом отримала грант від уряду США для обміну викладачів ЛНУ імені Франка, “Львівської Політехніки” та ЛІМу, завдяки чому викладачі могли попрацювати над новими курсами, матеріалами і перекладами економічних підручників.

1999 року Віру запросили на посаду віце-президента фундації “Україна-США” із зовнішніх зв’язків. Вона змогла працювати з американськими та українськими містами над реформами у місцевому самоврядуванні, економічним розвитком і поліпшенням комунальних послуг.

Нині Віра керує Союзом дітройтської округи Союзу Українок Америки.

Організація має 10 відділів і об’єднує жінок різного віку та різних хвиль еміграції.

З початком війни на сході України Союз почав допомагати добровольцям, надсилав продовольство й одяг як для бійців, так і для переселенців.

“Згодом треба було допомогати сім’ям загиблих воїнів та у реабілітації, лікуванню воїнів, які втратили кінцівки. Уже шестеро бійців отримали протези в Детройті. Лікарі робили великі знижки, дізнавшись, що це для солдатів”.

Завдяки фінансуванню Союзу Українок Америки в УКУ відкрили Центр психологічного консультування “Простір надії”, який займається психологічною реабілітацією воїнів АТО.

Я над цим працюю замість Я цього не знаю”

“Приїжджаючи в Україну ще десятиліття тому, я втомлювалася від фрази, яку чула ледь не від кожного: “Така наша доля…”

На щастя, сьогодні нове покоління українців, особливо тих, що були на Майдані, потроху змінюють це сприйняття.

Але все ж більшість поки не вірить у зміни і у свою здатність їх робити, – розповідає Андрушків.

Українцям треба брати приклад з американців, людей-піонерів, які не формувалися на основі етнічної групи і, приїхавши на чужий континент, повинні були вибороти собі життя.

Сьогодні їх кредо “can do attitude” – “все подолаю, все зроблю”.

Ви ніколи від них не почуєте: “Я не можу і не вмію”. Їх відповідь звучатиме так: “Це я можу зробити, а над цим я працюю”.

Здавалося б, просто формулювання, але воно підживлює мотивацію, впевненість і позитивне ставлення до людини.

Українцям варто заразитися таким сприйняттям себе і своїх можливостей…“.

Оксана Левантович, УП.Життя

Читайте також

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун
Україна
0 shares0 views

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун

vidia.ua - Лют 07, 2019

Лідери української діаспори виступили на захист Уляни Супрун, яку, нещодавно, рішенням судді Київського окружного адміністративного суду відсторонено від виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України,…

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго
Афіша, Чикаго
0 shares0 views

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго

vidia.ua - Лют 06, 2019

Українська команда ФК "Тризуб" (Чикаго) зіграє матч проти команди "Коламбус" (штат Огайо). Поєдинок з футзалу (різновид футболу в приміщенні) відбудеться в суботу 9…