Як електрик з Харкова став майстром спецефектів та отримав «Оскар» у США

Сучасні комп’ютерні технології відкрили нові можливості у світі кіноіндустрії і значно спростили роботу творців спеціальних ефектів. Однак, коли комп’ютери були ще малопотужними і громіздкими, створення спецефектів вимагало особливого таланту, здібностей та досвіду. Одним із піонерів цієї справи був емігрант з України Євген Мамут, йдеться у матеріалі Голосу Америки. Уродженець Харкова працював над такими всесвітньо відомими, картинами, як «Матриця», «Брудні танці», «Блакитна лагуна». А фільм «Хижак», у створенні ефектів для якого він брав активну участь, навіть отримав кінопремію «Оскар» саме за спеціальні ефекти. Євген живе та працює у штаті Массачусетс, США.

У місті Лі на заході штату Массачусетс уродженці Харкова Євген Мамут та Ірина Борисова створили власний музей спецефектів. У 1986 році Євген отримав премію «Оскар» за спецефекти у фільмі «Хижак».

Від «Брудних танців» до «Матриці» – у цьому ледь помітному з вулиці музеї зібрані артефакти та спецефекти найвідоміших голлівудських фільмів.

«Вітаю, мене звати Євген і це мій музей спецефектів, про фільми, створені тут, в районі Беркшир. Такі фільми як «​Суддя Дредд»​, «Термінатор-3»​, «Міцний горішок». Хоча саме кіно робилось, звісно, у Голівуді, робота з анімації та спецефектів творилась тут», – так аніматор, власник Музею анімації та спецефектів Євген Мамут вітає у музеї знімальну групу Голосу Америки.

Музей AniMagic з’явився у 2002 році. Євген з дружиною орендували кімнату, зібрали обладнання з кількох анімаційних студій, додали афіші фільмів і наповнили технікою для візуальних ефектів. Для прикладу, зображення Ейнштейна, якщо підсвітити, починає рухатися. Із денним світлом – це звичайний об’ємний портрет.

«У Радянському союзі була дуже погана ситуація з харчами. Тож Брежнєв обмінював у Картера євреїв на зерно. Для нас це була дуже гарна можливість виїхати у пошуках кращого життя. Тож ми іммігрували», – згадує Євген. Мамут іммігрував до США у 1979 році, як він любить говорити: Радянський Союз обміняв його на пшеницю.

Без англійської і досвіду роботи на Заході Євген негайно починає шукати роботу. Близько 200 резюме він розсилає щодня – на посаду інженера-електрика (за спеціальністю) та в кінокомпанії (де мав досвід роботи у Харкові). В результаті отримує два запрошення на інженерні посади і жодного – від кіностудій. Хоча саме кіно було пристрастю молодого емігранта.

«В мене була книжка про комп’ютерну анімацію, яку написав директор «Союзмультфільму» Федір Хитрук. І в бібліографії цієї книжки були адреси та номери телефонів людей, що займаються комп’ютерною анімацією в Нью-Йорку. Тож я почав дзвонити по цьому списку. І один з них – Джош Розбуш – мене запросив», – розповідає Євген.

Після цієї зустрічі, за рекомендацією Розбуша, Євген потрапляє на студію Джоела Гайєка, з яким потім отримає «Оскара». Починає працювати звичайним техніком.

«З часом, вони побачили, що я можу робити, і поставили мене працювати на оптичний принтер. Я почав працювати на цьому принтері і почав потрохи експериментувати на ньому деякі інновації. Таким чином я винайшов так званий «еластичний ефект», – ділиться Євген.

Еластичний ефект – перший комерційний успіх Євгена, який підштовхнув інженера на більш сміливі експерименти. Тож коли з Голівуду прийшов запит – зобразити рух невидимої істоти для фільму «Хижак» – Євген пропонує ідею, яка потім отримає назву «камуфляжний ефект».

«Через кожну прозору стрічку ми вдруковували задній фон з інакшим зменшенням – потроху зменшували і зменшували з кожною новою стрічкою. Тому коли ми бачимо це на екрані, ми бачимо лише фон у цих стрічках. І коли істота рухається, ми бачимо, що цей фон тремтить. І це ми назвали камуфляжним ефектом», – розповідає митець.

Висунення на престижну нагороду «Оскара» для Євгена стало несподіванкою.

«Ми багато працювали, по 17 годин на день. … І коли нам подзвонили і сказали, щоб отримувати «​Оскар»​, у нас не було часу», – згадує він.

«Оксара» таки відсвяткували. Разом з Арнольдом Шварценеґґером, який зіграв головну роль у фільмі.

«Він (Шварценеґґер​ – ГА) приїхав, влаштував для нас вечірку на Мангеттені, в клубі з танцями і піснями, він на мене справив зовсім не таке враження, як у кіно. В кіно він був такий могутній, великий, а виявився нижчим мене за ростом, курив сигару», – розповідає Мамут.

«Оскар» приніс Євгену славу, але не допоміг з кар’єрним ростом. У США в цей час починає розвиватися комп’ютерна анімація, більшість студій із Беркширу переїжджають у Сан-Франциско. Поставлений перед складним вибором – родина чи кар’єра – Євген не наважується на переїзд.

«Мої батьки тут жили, і я не міг переїхати з ними… Тож після «Оскара»​ фактично ми з Іриною займаємося лише музеєм», – ділиться він.

Сьогодні Євген не мріє про технологічні інновації. Він знайшов своє покликання у вихованні наступних поколінь аніматорів.

«Ліза до нас прийшла, коли їй було 11 років, вона вивчила мультиплікацію у нас, зробила маленький мультик з іншими дітками. А коли виросла, пішла вчитись на мультиплікацію і поїхала жити у Лос-Анджелес», – розповідає аніматор.

«​Інший хлопчик, він цікавився комп’ютерними іграми, я йому підказав, як зробити гру на основі мультика про двигун внутрішнього згорання. Він це зробив. А коли підріс, поїхав у Голлівуд», – розповідає ще одну історію Євген.

Євгену – 76 років і попереду – багато планів. Він захоплено розповідає про новий візуальний проект у музеї, для якого вже є назва «Тінь батька Гамлета». Каже, його мета – викликати захоплення і посмішку.

«У нас музей маленький. Коли люди бачать оголошення в газеті, приходять із дуже незадоволеними обличчями. Мовляв, що тут таке? Дуже похмурі. Але коли вони зроблять свій перший в житті мультфільм, своїми руками, і тоді всі лишають цей музей задоволені. Їм цікаво дізнатись, як робляться фільми», – каже Євген.

З кожною посмішкою він переконується: справу продовжує недаремно.

Ярина Матвійчук, Голос Америки