В боротьбі за незалежність України: українська діаспора США в роки Першої світової війни

Лис 16, 2018

Члени товариства «Січ» на святкових зборах у Нью-Йорку, 1917 рік.

У переддень Першої світової війни українська громада США була досить чисельною (понад 500 тисяч осіб), мала свої осередки у великих містах та мережу громадських організацій. Важливо, що українці в Америці швидко пройшли шлях національного і політичного самоусвідомлення та успішно інтегрувалися в американське громадянське суспільство. Поєднання цих чинників й зумовило їх активну громадсько-політичну діяльність, спрямовану на відстоювання інтересів історичної батьківщини.

Провідну роль в організації діяльності етнічних українців США від початку війни відігравала їхня найбільша громадська інституція – Український народний союз. У вересні 1914 р. він створив Українську народну раду, метою якої було об’єднати українців Америки для боротьби за незалежність України – саме це стало головним завданням української громади США в роки Першої світової війни і надалі. Тоді ж був заснований Фонд визволення України, до якого протягом року зібрали від 21,5 до 25 тисяч доларів. Влітку 1915 р. Фонд відправив до Львова 25 тисяч доларів, а наприкінці 1916 р. – ще 50 тисяч. Ця акція зі збору пожертв започаткувала традицію аналогічних кампаній українців в Америці, спрямованих на допомогу батьківщині.

Водночас українці в США відчували потребу в об’єднанні та координації своїх зусиль. Для цього 30–31 жовтня 1915 р. у Нью-Йорку був скликаний Перший український сейм в Америці. Його учасниками стали 295 делегатів від 457 місцевих українських організацій, які сформулювали, по суті, програмні вимоги українського національно-визвольного руху: створення Української демократичної республіки та проведення аграрної реформи. На випадок неможливості утворити в ході війни національну республіку планувалося підтримувати боротьбу за автономію в складі Росії та Австрії.

Порядок денний Першого українського сейму в Америці 30-31 жовтня 1915 р.

 

Ухвалою сейму було утворено спеціальний координаційний орган української діаспори США – Федерацію українців у Злучених Державах, головне завдання якої полягало у підтримці боротьби України за самовизначення. Її очолив лікар та громадський діяч з Чикаго В. Сіменович, секретарем став М. Січинський – найпопулярніший діяч серед українців соціалістичного спрямування. Хоча невдовзі у Федерації стався розкол та постала ще одна центральна організація – Український альянс Америки на чолі з отцем П. Понятишиним, обидві діяли в інтересах України.

Д-р Володимир Сіменович, перший президент Федерації українців у Злучених Державах

Отець Петро Понятишин, голова Українського альянсу Америки (Українського національного комітету)

Результатом сейму стало також звернення до президента США з проханням на мирній конференції по закінченню війни проголосити принцип права кожного народу на самовизначення та суверенітет. Це важливо, адже в той час В. Вільсон і його уряд демонстрували неухильне дотримання доктрини ізоляціонізму, яка з кінця XVIII ст. визначала зовнішню політику США, і не бажали втручатися у європейські справи. Разом з тим поняття «українське питання» і «Україна» були для Вашингтона «terra incognita». З огляду на це важливою була інформаційна робота української громади. З осені 1914 р. її проводив Український інформаційний центр, який видавав і розповсюджував спеціальну літературу. Зокрема варто згадати збірку статей українських та європейських авторів про український рух в Австро-Угорській та Російській імперіях «Ukraine’s Claim to Freedom. An Appeal for Justice on Behalf of Thirty-Five Millions» (1915 р.).

Прокламація президента Вудро Вільсона про проголешшя 21 квітня 1917 року Українським днем

Федерація українців теж розгорнула інформаційну та культурно-просвітницьку роботу для підвищення рівня освіти та національної свідомості українських іммігрантів. На увагу заслуговує і діяльність товариств, заснованих на ідеях українського стрілецтва – «Січ» і «Сокіл», а також створених в 1916 р. «Українських січових стрільців» та «Січової організації українців Америки», які підтримували легіон Українських січових стрільців.

Члени товариства «Січ» на святкових зборах у Нью-Йорку, 1917 рік.

24 січня 1917 р. з ініціативи української громади конгресмен від штату Нью-Джерсі Джеймс А. Гаміл подав на розгляд парламенту США резолюцію про підтримку українського народу у війні. 22 лютого вона була схвалена, а 2 березня – підписана президентом і набула чинності. Це була перша офіційна заява США щодо українського народу. Так само надзвичайно важливе значення мало проголошення В. Вільсоном проведення 21 квітня 1917 р. Українського дня. У цей день українці США провели акції зі збору коштів на підтримку українців на фронтах світової війни, зібравши 85 тисяч доларів (які передали Українській Центральній Раді) та звернулися до В. Вільсона з проханням сприяти визволенню митрополита А. Шептицького.

Саме в період Першої світової війни українська громада почала налагоджувати взаємодію з вищою владою США. Так, на початку 1918 р. у Вашингтоні (у канцелярії вже згаданого конгресмена Дж. Гаміла) з’явилося Українське інформагентство. Завдяки його роботі представники української діаспори мали зустрічі з конгресменами, службовцями Держдепартаменту, навіть з держсекретарем Р. Лансингом у липні 1918 р. 29 серпня 1918 р. на слуханнях комітету Сенату з закордонних справ делегація українців на чолі з П. Понятишиним доповідала про ситуацію в Україні, намагаючись добитися визнання УНР. Та Україна тоді сприймалася як невід’ємна складова Росії. Давалася взнаки і відсутність чіткої політики щодо США та країн Антанти Центральної Ради і Директорії.

Титульна сторінка огляду українських та східноєвропейських справ, виданого Українською Радою в Америці. Квітень 1918 року

Тим часом в українському політикумі США відбулося чергове перегрупування сил. На тлі підписання Комп’єнського перемир’я та початку підготовки мирних переговорів українські політичні сили згуртувалися навколо Українського національного комітету – так з листопада 1918 р. називався Український альянс Америки. 16–17 січня 1919 р. з’їзд оновленої організації ухвалив рішення про підтримку миротворчої політики США, засудив окупацію Польщею Східної Галичини та звернувся до президента Вільсона із закликом виступити на Паризькій мирній конференції «оборонцем прав українського народу» згідно його «Чотирнадцяти пунктів», а також організувати участь у ній представників УНР та ЗУНР.

Делегати Українського конгресу 17 січня 1919 р. в Нью-Йорку, на якому було створено Український народний комітет Злучених Держав на чолі з о. П. Понятишиним.

Сама українська діаспора надавала значну дипломатичну допомогу у вирішенні «українського питання» на Паризькій мирній конференції. Її посли, конгресмен Дж. Гаміл та член Українського національного комітету К. Білик, спільно із представниками українців Канади (О. Меґас, І. Петрушевич) брали активну участь у дискусіях та організовували зустрічі делегацій УНР і ЗУНР з впливовими діячами США та Канади. Їм навіть вдалося влаштувати неофіційну зустріч із радником В. Вільсона Е. Гаузом. Також українці США та Канади надіслали президенту США та прем’єр-міністру Великої Британії сотні листів і телеграм з вимогою визнати незалежність України. Можливо, це спонукало В. Вільсона дискутувати щодо «Українського питання» з палким прихильником «Великої Польщі» прем’єр-міністром Франції Ж. Клемансо.

Проте геополітичні інтереси держав Антанти і США та нерозуміння ними «українського питання» зводили зусилля української діаспори нанівець. Створення української держави вважалося недоцільним, а українсько-російська війна розглядалася як внутрішній конфлікт. Цим пояснюється те, що подана напередодні Паризької мирної конференції Дж. Гамілом резолюція про визнання суверенітету України не була підтримана Конгресом. Без уваги залишився і меморандум щодо української проблеми, вручений представниками Українського національного комітету В. Вільсону перед від’їздом до Парижу.

Таким чином, через несприятливі обставини українській громаді США не вдалося реалізувати умовну програму-максимум – незалежність України. Поряд з тим надання політичної, дипломатичної та матеріальної допомоги батьківщині у роки Першої світової війни прискорило консолідацію української діаспори. Саме для виконання цих завдань в даний період було утворено перші центральні організації етнічних українців у США, а також розпочалися спроби тиску на владу США і поширення інформації про Україну та український національно-визвольний рух.

Ольга Сухобокова,

к.і.н., доцент Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Всі світлини – з книги М. Куропася «Історія української імміграції в Америці. Збереженння культурної спадщини» (Нью-Йорк, 1984)

Читайте також

Українка стала гостею благочинного Гала-вечора князя Монако
Важливе, Новини, Світ
0 shares0 views

Українка стала гостею благочинного Гала-вечора князя Монако

vidia.ua - Вер 29, 2019

Українська продюсерка Марія Гражина Чаплін стала гостею найпрестижнішого заходу Монако - Monte-Carlo Gala for the Global Ocean, який відбувся 26 вересня, повідомляє VIDIA.…

З істоіії українців діаспори. Шлях до волі Никифора Григоріїва
Публікації, Україна
0 shares0 views

З істоіії українців діаспори. Шлях до волі Никифора Григоріїва

vidia.ua - Вер 26, 2019

Нещодавно, побачило світ біографічне дослідження, присвячене першому  директору Української служби «Голосу Америки» Никифору Григорієву. Це – монографія кандидатки історичних наук, доцентки Київського національного…

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…