Традиції бойової боротьби на українських землях

Напрацьовані тисячоліттями борні з ворогами військові уміння передавалися при посвяченні від старших воїнів-професіоналів до юнаків, які ще лише починали опановувати військову науку. Умовно цю науку можна поділити на дві категорії: мистецтво бою (вміння майстерно використовувати зброю на полі бою) та бойове мистецтво (вміння використовувати власне беззбройне тіло задля оборони та наступу).

Обидві ці бойові дисципліни, набуті тисячолітніми змаганнями з кочовиками та іншими загарбниками, передавалися з покоління в покоління від найсильніших і найспритніших воїнів юнакам. Бойові мистецтва та бойові навички були втаємниченим знанням, а тому не кожен не кожен міг їх навчитися у майстра і не кожен міг їх опанувати.

Амазонкомахія. Фрагмент фризу з Боспору. ІV ст. до н.е

Одним з найпоширеніших видів подібних бойових мистецтв серед індо-європейців, до яких належать і наші предки, була боротьба, яка нині відома під ім’ям класичної чи греко-римської. На її давнє поширення серед аріїв вказує маса сукупних фактів, розкиданих по різноманітних джерелах: від “Ріг-веди” та “Іліади” з “Одісеєю”, до знахідок в образотворчому мистецтві та традиційних видах боротьби.

Упевнено можна сказати, що подібним класичній боротьбі видам бойових мистецтв понад чотири тисячоліття; її різновиди розійшлись із пересуванням аріїв по всій Євразії. Та знання про боротьбу в цю добу ми майже нічого не знаємо — Скіфія, як тоді називали нашу землю чужинці, була мало досяжною для іноземних подорожників, а тому і описів про деталі життя давніх воїнів ми майже не знаємо.

Однак, перші більш-менш постійні неопосередковані згадки про поширення борцівських традицій на теренах України дійшли до нас з часів Русі. Боротьба в цю добу отримала потужний поштовх для розвитку, адже не лише князі та бояри, а й прості дружинники та вої повинні були підтримувати фізичну форму в двобоях та полюваннях. Адже нерідко, як згадують літописи, не лише прості ратники, але й князі виходили на герць із ворогом, щоб закінчити війну “малою кров’ю”.

Одна з найдавніших  згадок про подібну боротьбу зафіксована  в нашому літописанні, дружинному епосі  та українських казках. Так, під 992 р. оповідається про боротьбу Микити Кожум’яки  з печеніжином:

“І розміривше межи обіма полкоми, пустиша к собі, і ястася, і почаста ся кріпко держати, і удави печенізина кріпко в руку до смерті і удари ім об землю”.

“І яста ся бороти кріпко, і надолзе борющемася іма, нача ізнемагати Мьстислав, бя бо велдик і силен Редедя… удари ім об землю і винзе нож, і заріза Редедю… ”

Іншим джерелом, що оповідає про борців, які жили за тисячоліття до нас, є билини. Оповідаючи про надзвичайні подвиги кращих хороборів-богатирів, їхні побратими та співці донесли до нас і видатні сутички та деякі прийоми оспіваних героїв:

Кирило Кожум’яка. (Угрюмов Г.І. Випробування сили Яна Усмаря. 1796-1797.)

Сергій Дрозд