Захисники України почувають себе незахищеними

На передовій вони піднімають дух військовослужбовців і зцілюють їхні душевні рани. Мова про військових капеланів, які з початком війни в Україні допомагають захисникам зрозуміти себе і навчитися жити після зони бойових дій.

Журналісти Дивись.info поспілкувалися з найвідомішим військовим капеланом Львова, настоятелем Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отцем Степаном Сусом.Напередодні Великодня священослужитель повернувся зі Сполучених штатів Америки, адже він активно співпрацює з українською діаспорою щодо реабілітації українських військових.

Америка і українські захисники

Українська діаспора в Америці, подібно і в інших країнах світу, дуже активно допомагає нашим військовослужбовцям та їхнім родинам. Я думаю, що їхня допомога визначається двома такими напрямками – це активна громадська позиція, вплив на різні урядові структури, щоби в Америці не забували, хто така Росія та продовжували вводити санкції. І це, я думаю, вдається досить добре нашій українській громаді в Сполучених штатах Америки. А друге – це матеріальна підтримка (надання різних речей першої необхідності для військовослужбовців, починаючи від медичного забезпечення, аптечок, завершуючи речами захисту життя військовослужбовців), турбота про родини та дітей, які втратили своїх батьків на війні. Також за ці роки чимало поранених військовослужбовців пройшли реабілітацію у шпиталях Сполучених штатів Америки, отримали якісне протезування.

Окремо хотів би згадати українську громаду в Чикаго, зокрема Фонд Захисту Героїв, парафію УГКЦ святого Йосифа у Чикаго, парафію УГКЦ Христа-Царя у Бостоні, парафію УГКЦ Богоявлення Господнього у Рочестері, Стемфордську єпархію УГКЦ, Союз Українок Америки.

Капеланство і роль церкви

Є великий позитив у тому, що українське суспільство сьогодні розуміє і знає взагалі слово «капелан». Найперше розуміє, що це є священик, який здійснює своє служіння в особливих обставинах життя, в специфічних умовах душпастирства, де вимагається особливий підхід до людей.

Українська греко-католицька Церква має капеланів серед військових, серед студентської молоді, людей з особливими потребами (незрячих та тих, хто має вади слуху), серед в’язнів та дітей-сиріт. Якщо ми говоримо про військових капеланів, звичайно вони здійснюють своє служіння поруч з військовослужбовцями, працюють з усіма – як віруючими, так і не віруючими, представниками різних релігійних конфесій.

Головне завдання військового капелана – давати духовну, матеріальну і навіть частково психологічну підтримку військовослужбовцям під час виконання бойових завдань чи в час, коли вони перебувають у місцях постійного розташування, зокрема в зоні проведення бойових дій. Сьогодні військові капелани практично присутні у всіх бойових частинах ЗСУ, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України. Обов’язком військового капелана є проводити молитву, відвідувати військовослужбовців на місцях ведення служби чи бойових чергуваннях, дбати про поранених, опікуватись родинами військових.

Обстріли спонукають до віри

Дуже багато військовослужбовців вперше з таким острахом ставилися до військового капелана, зокрема, коли вони побачили священика на місці їхнього проходження служби. Для них це було трошки дивно. Думають, як можна церкву поєднати з армією. Оскільки армія все таки покликана не тільки захищати, а теж вбивати ворогів.

Дуже часто навіть самі військовослужбовці питають: «А як це ви поєднуєте?». Звичайно ми стараємося найперше пояснювати військовослужбовцям, що їхнє покликання, завдання – захищати Україну.

У нас немає міністерства вбивства ворогів України, у нас є міністерство оборони України. І військовий капелан – це та особа, яка покликана бути біля тих людей, які обороняють чи захищають Батьківщину. І звичайно багато військовослужбовців, переживши перший досвід чогось на війні, починають задумуватися над важливими фундаментальними речами людського життя.

Вони розуміють, що війна – це завжди заглядати в очі смерті, це моменти ризику. І у тих моментах, коли є ризики, виникає багато питань: «В чому сенс життя, як далі рухатись?». І ті, які, можливо, були атеїстами, не вірили в Бога чи були далеко від церкви, переживши обстріли, різні складні обставини і виживши, справді почали вірити в Господа Бога. І почали молитися, вперше пішли до церкви та й інших спонукають те саме робити.

Вони розуміють, що, якщо у їхньому житті є місце для Бога, то все інше, навіть на перший погляд складе чи страшне для сприйняття зовсім по-іншому переживається.

Волонтерство у Гарнізонному храмі

Сьогодні ми намагаємося здебільшого допомагати військовослужбовцям, які отримали поранення під час російсько-української війни. Ми маємо велику кількість наших захисників, які перебувають у шпиталях, у яких виникають поточні проблеми зі здоров’ям.

Важливо їм допомагати. Також ми стараємось опікуватись родинами військовослужбовців, які загинули під час АТО, проводити з ними зустрічі, збиратись на спільну молитву.

Окрім цього, за сприяння УГКЦ діють групи взаємної підтримки тих, хто втратив когось на війні. Для когось пережиття втрати пройшло у легшій формі, хтось переживає ще по сьогоднішній день. Коли люди з однаковими пережиттями втрати збираються разом, вони можуть один одного краще зрозуміти, вислухати та підтримати.

Також кожної останньої суботи місяця у нас є спільна молитва з родинами військовослужбовців, які загинули в АТО. Спрямування наших проектів є більш соціальне, хоч і життя та діяльність всієї Церкви завжди є спрямованими для добра усіх людей. Ми будемо підтримувати військовослужбовців навіть тоді, коли дасть Бог, закінчиться війна. Це є обов’язок і завдання військових капеланів та Гарнізонного храму Петра і Павла у Львові.

Армія патріотів

Наша армія тримається на патріотах, які не здаються, які борються до кінця. Звичайно треба врахувати той фактор, що кожна людина, як і військовослужбовець, рано чи пізно вимучується. Чотири роки війни – це не малий відрізок часу. І також для військовослужбовців це є трішки складно.

Плюс, я думаю, це не є секрет, що матеріальне забезпечення військовослужбовців, їхніх родин потребує кращого. Я би сказав, що сьогодні спостерігається такий момент, що багато військовослужбовців залишають як і Збройні сили, так і Національну гвардію чи Прикордонну службу України через те, що десь держава не врахувала тих моментів, які є мотивуючими на даному етапі для захисників Вітчизни.

Можливо, все ж таки, нам переглянути концепцію матеріального забезпечення військовослужбовців. На мою думку вони не можуть чекати в черзі на житло. Вони повинні ним бути забезпечені просто так, беручи до уваги навіть ті обставини, що вони кожного дня ризикують своїм життям.

У нас в країні інколи складається враження, що для того, щоби отримати житло людина повинна загинути або отримати поранення! Цей підхід потрібно змінювати!

Однак не зважаючи на це, все одно патріоти далі проходять службу в Армії, тримають передову. Та пропри все, українська влада вже тепер повинна звернути увагу на той момент, що багато військовослужбовців не продовжують контракт або виїжджають за кордон на роботу, залишають військові навчальні заклади. Вони не мають мотивації, що є також вагомим тоді, коли хтось ризикує власним життям заради інших.

Не приємно є чути, коли захисники почувають себе незахищеними! Сьогодні держава повинна знову докласти зусиль для того, щоби надати належну підтримку нашим військовослужбовцям та їхнім родинам. Армія патріотів повинна бути захищеною!

Америка спостерігає і оцінює

На сьогодні українська діаспора активно обговорює українську владу. Це не є секретом, що люди теж за кордоном, американці українського походження, незадоволені тим, що відбувається в Україні.

З однієї сторони, це може бути частиною інформаційної війни, на яку ми вже так звикли посилатись, з іншої сторони, така реакція може бути результатом дезінформування самої влади.

Для багатьох в США здається, що є певні недоопрацювання в соціальній, економічній та військовій сферах. Починаючи від того, що все ж таки є певні економічні прогалини, закінчуючи забезпеченням військовослужбовців. Тому що, з однієї сторони, лунають думки, що армія добре забезпечена, не потрібно більше волонтерів, не потрібно нічого допомагати. З іншої сторони, всі розуміють, що є моменти, де це забезпечення, на жаль, є хитким.

Друге – це всі сподіваються на миротворчу місію ООН. Зокрема, представники різних американських кіл, які відстоюють інтерес України і хочуть, щоби в Україні була миротворча місія.

І третє – це момент співвідповідальності. Великі зміни не приходять відразу. Українці повинні навчитися бути співвідповідальними за майбутнє України. Не зважаючи на те, що ми є різні. Так само і Америка є різна, східна і західна частина має свої нюанси, центр – свої. Ми повинні усвідомлювати те, що ми є різні. Але у цій різноманітності ніхто не каже нам, що ми би не мали бути відповідальними за майбутнє нашої країни, яка є одна єдина для усіх нас різних!

Я думаю, що великі зміни у житті людей починаються з власної відповідальності. Про це теж говорять багато людей в Америці. Про те, що українці повинні тепер відповідати за майбутнє своєї країни.

Олег Галів, Дивись.info