Архітектор зі США, що допомагає розбудовувати університет у Львові, про нову церкву та збереження традицій

Іван Бережницький, американський архітектор з українським корінням, почав співпрацювати з Українським католицьким університетом з 2008 року. Відтоді він є дорадником на будівництві, а також архітектором церкви св. Софії Премудрості Божої, яка вже у вересні буде освячена. Про те, як розбудовується Кампус одного із провідних університетів України він розповів VIDIA під час свого останнього візиту до Львова.

– Щороку Кампус УКУ все більше розростається, і ось вже зовсім скоро закінчиться будівництво Церкви св. Софії і Центру Шептицького. За яким принципом була розроблена концепція Кампусу?

– Є кампуси які мають один стиль і характер. Один із них – Прінстон, де всі будинки мають один стиль, в тому випадку Ґотика. Є й протилежний приклад – Гарвардський університет, де ви можете побачити поєднання абсолютно різної архітектури. І, власне, ми обрали гарвардський шлях. І, як на мене, це хороша ідея. Адже будівлі не перевантажують одна одну, а доповнюють. Академічний корпус, Церква Св. Софії, інформаційно-ресурсний Центр Шептицького та Колегу ім. Патріаха Йосипа Сліпого відрізняються одна від одної, кожна з цих будівель є самобутньою і при цьому вони творять динамічний архітектурний ансамбль.

– Освячення Церкви Св. Софії Премудрості Божої відбудеться вже 11 вересня. Яким є задум цього храму?

– Концепція та ідея самої церкви належить Владиці Борису Ґудзяку. При розробці задуму ми орієнтувалися на церкви IV і V століття  в Римі, де часто можна побачити, що вони мають рівні, які будувалися у різних віках. Одним із найяскравіших прикладів є церква Климентія Папи. Але головна ідея полягає в тому, що ця церква має бути уособленням великої історичної спадщини. На верхньому ярусі розташовуватиметься церква Св. Софії, внизу – Храм Папи Климентія, який розкриватиме тему раннього християнства, початків нашої церкви. Ще нижче, як крипта під вівтарною частиною – Храм Гробу Господнього. Цей простір буде дуже камерним, матиме приглушене світло, аби кожен міг лишитися сам на сам зі своєю молитвою.

– Чому обрали тему саме раннього християнства?

– Я думаю, що це є частиною історичного підходу Владики Бориса – повернутися до коріння, де церква була єдина.

– Як відбуватиметься освячення храму 11 вересня?

– У той час буде скликаний Синод, і то є гарна нагода відсвяткувати офіційне відкриття церкви в УКУ під час такої важливої події. Будівельні роботи в основному завершуються  і церкву вже можна освятити. Для освячення необхідно, щоб був готовий престіл. Церкви часто оздоблюють вже після того, як вони освячені. Однією із частин церкви є  Духовно-пасторальний центр, який також розпочне свою роботу після освячення. Головним його завданням буде духовно підтримувати студентів і всіх, хто буде цього прагнути, організувати зустріч і діалог з душпастирями.

Я думаю, що освячення буде великою подією, яка дасть університетові певний поштовх. Після освячення простір цілого Кампусу УКУ відкриється, і ви почнете відчувати його органічність.

– Яким чином відбирався проект розпису храму?

– За результатами конкурсу і з-поміж 16 різних проектів ми обрали проект авторського колективу, головним художником якого є Любa Яцків. Вона має прекрасне розуміння кольору, ритму і композиції. Її проект не просто пасуватиме до цього храму, а посилюватиме його архітектуру.

– Церква має досить класичний вигляд, чому ви вирішили піти саме таким шляхом?

– Чому не шляхом модернізму? Європейський модернізм виник після Першої світової війни як бажання відкинути усі атрибути цивілізації, яка привела до жахіть тої війни, і створити нову естетику для нового, ідеального суспільства. В Англії і Америці, які оминули найгірші травми війни, не було принципового відкидання класицизму. В обох країнах, в додатку до передових модерністів, є серйозні архітектори, які працюють у класичному жанрі.  Відмінно від після-воєнної Європи, Україна не прагне відкинути своє минуле, а прагне нав’язати тяглість з тими коренями, від яких її силою відрізали.

В Україні є власна традиція, відмінна  від західноєвропейського класицизму. І власне я хотів взяти ті традиційні принципи, на яких будувалися церкви, їхню пластику і співвідношення просторів, і інтерпретувати їх в сучасний формі. Хоча в цій церкві є багато чого, що зв’язує її з історичними попередниками, вона є сучасним твором за своїм масштабом, за своїм виразом, за лаконічністю.

– Чому для вас так важливо зберігати цю традицію?

– В західній Україні була велика перерва в церковній архітектурі починаючи з 1930 років. І беручи до уваги, власне, ту прогалину, я вважаю, що потрібно робити міст до витоків, традиції, щоби пізніше могла постати сучасна українська архітектура. І тоді вона матиме свою ідентичність, а не буде просто сучасною формою без змісту. Особливо це важливо для університету, який хоче відновити не тільки церковно-будівельні, а й обрядові традиції, які пішли в підпілля свого часу.

– Поруч із Церквою Св. Софії вже зовсім скоро розпочне свою роботу Центр Митрополита Шептицького. В чому новаторство цього проекту?

– Центр Шептицького буде відкритий для громади, а не тільки для студентів УКУ. Перший поверх стане простором для зустрічі, спільної роботи та навчання. Бібліотека буде побудована як простір для роботи, де буде і періодика, і електронний каталог. Там можна буде працювати зі своїм ноутбуком, електронною книгою. Наодинці, або спільно над якимось проектом. Також є ідея створити дитячу бібліотеку. Сім’ї, котрі приводять дітей до парку можуть після прогулянки зайти в бібліотеку і почитати. Я думаю, то є геніальна ініціатива. Центр Шептицького до певної міри може стати місцем спільної праці. Але окрім того, це буде місце, що дає можливість спілкуватися. Сам простір спроектований таким чином, що він є гнучким до будь-яких потреб. Все може змінитися під різні потреби. Як на мене, ми збудували щось досі непритаманне Україні.

Розмовляла Нателла Шавадзе

Новини партнерів