Перший директор "Голосу Америки", Никифор Григоріїв - речник української демократії ⋆ VIDIA.ua

9 лютого виповнюється 136 років від дня народження одного з лідерів Української національної революції 1917–1921 рр. та українського еміграційного осередку у Чехословаччині, першого директора Української служби «Голосу Америки» Никифора Григорієва (1883 – 1953). Фактично, все його життя було присвячене політичній та культурній емансипації України і формуванню українського національно свідомого громадянського суспільства. Задля цього він діяв у різних площинах та використовував інструментарій вчителя і міністра освіти, публіциста і науковця-суспільствознавця, політика і державного діяча.

Никифор Григоріїв, 1920-ті роки.

Никифор Григоріїв народився у маленькому містечку Бурти на Черкащині в багатодітній сім’ї сільського вчителя. Та в ранньому віці втратив матір і 10 своїх братів і сестер. Відтак йому довелося швидко подорослішати та самотужки осягати життя. Кмітливий та вільнолюбивий хлопець жадібно вбирав у себе не лише знання, а й біль та жалі своїх близьких і знайомих, на прикладі яких змалку усвідомив соціально-економічне та національне упослідження українців. Ще в юності він сформував кредо – національно свідома освічена людина має присвятити життя служінню своєму народу. Це переконання підкріплювалося і перейнятою ним народницькою ідеологією, і засадами етичного соціалізму, який він почав студіювати, працюючи і навчаючись у Києві. А далі він зробив вибір, що визначив усе його подальше життя – відмовився від можливості навчатися в Київському університеті та став вчителем, пояснивши свій вибір так:

«Все, що маємо, здобуто працею народу. Йому належать і наші знання, й наша сила».

Вчителюючи у Бердичеві, Літині та Кам’янці-Подільському (1906-1915 рр.), Н. Григоріїв долучився до українського національно-культурного руху, ввійшов до керівництва подільських «Просвіти» і Товариства українських поступовців. Тоді ж з дописів до газет та підготовки підручників з історії почався його довгий та успішний шлях як публіциста і просвітника, популяризатора наукових знань. Загалом протягом життя він напише понад 250 наукових, науково-популярних, публіцистичних праць та підручників.

Никифор Григоріїв з дружиною Ганною та сином Мирославом (відомим українським та американським художником і журналістом). Прага, 1925.

Навесні 1917 року національно-політичні переконання і значний досвід громадської діяльності вивели його у провід Української революції. Як член Центральної Ради та її Малої Ради, Української партії соціалістів-революціонерів, голова Ради солдатських депутатів Київського військового округу, а також теоретик національно-державного будівництва він послідовно відстоював суверенне право українського народу самостійно встановлювати той чи інший суспільно-політичний устрій. При цьому Н. Григоріїв – просвітник за покликанням і міністр освіти УНР запровадив обов’язкове навчання в школах українською мовою, організував обов’язкові курси українознавства для вчителів; з його ініціативи вилучалися російські імперські підручники, що спотворювали історію України.

Никифор Григоріїв та президент Чехо-Словацької республіки Томаш Г.Масарик. Українська господарська академія, Подєбради, 1923 р.

Опинившись після поразки Української революції на еміграції, у Чехословаччині та США до останніх днів свого життя Никифор Григоріїв продовжував активну діяльність, спрямовану на незалежність України. Так, у Чехословаччині він постав як один з лідерів Празької групи УПСР, метою якої була боротьба з радянським урядом України на платформі незалежності і соборності України. Разом з Микитою Шаповалом вони заснували найбільший в Європі український громадський та культурно-освітній осередок навколо Українського громадського комітету, який надавав всі види допомоги українським емігрантам. Їхніми зусиллями постали Українська господарська академія та Український вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Український інститут гром

адознавства у Празі та його автономні установи – Український національний музей-архів і Український робітничий університет (перший український виш з дистанційною формою навчання), директором яких був Н. Григоріїв. Тож значною мірою завдяки його роботі в міжвоєнний час сформувалося нове молоде покоління українців з виразним національно-політичним світоглядом та європейською освітою. Водночас він проявив себе і як талановитий публіцист, редактор та видавець часописів і серйозний дослідник-суспільствознавець, що збагатив вітчизняну науку своїм значним д

оробком.

Никифор та Ганна Григорієві з друзями Володимиром та Розалією Винниченками. 1930-ті рр.

Культурно-просвітницька робота, на його переконання, мала згуртувати українську політичну еміграцію та започаткувати формування єдиного національного фронту, одним з ініціаторів та теоретиків якого він був. Іншим важливим напрямком діяльності еміграції, на думку Н.Григорієва, мала стати інформаційна робота з формування позитивного іміджу України та українського національно-визвольного руху. Вважаючи ці напрямки основними напередодні та під час Другої світової війни (як дослідник міжнародних відносин він був впевнений у її невідворотності ще наприкінці 1920-х років), він спрямував на це власну діяльність. Переїхавши до США, протягом 1938–1943 рр. український політик об’їхав майже всі канадські й американські міста з українськими громадами, агітуючи «проти нацизму і за демократію».

Н. Григоріїв та члени комітету видання його книги «The War and Ukrainian Democracy». Торонто, 1943 р.

Н.Григоріїв тримає на руках онуку Христину, поряд – Ганна Григорієва, онук Мирослав, невістка Євгенія. У квартирі Григорієвих у Брукліні, Нью-Йорк, 1949-1950 р.

Він мріяв перенести до США створений в Празі культурно-освітній і науковий осередок, як міг сприяв імміграції «найкращих українських інтелектуальних сил з Європи». Зрештою йому вдалося створити у 1945 р. у США національно-демократичний осередок навколо Союзу трудової демократії і видавництва «Українська громадська пора», налагодити співпрацю з американськими лівоцентристськими й демократичними силами та українськими організаціями в окупованій Європі.

Поштовий конверт із зображенням Н. Григорієва з серії Укрпошти «До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 рр.». Київ, 2017 р.

Однак, найбільшим внеском Никифора Григорієва у справу об’єднання українців та боротьби за незалежність батьківщини стала діяльність на чолі Української служби американської федеральної радіостанції «Голос Америки» (1949–1953), до створення якої він також долучився. Як перший директор Української служби він заклав основи її роботи на період «холодної війни», задавши певний тон в її спрямуванні та інформаційному наповненні – викриття радянської влади як злочинної та окупаційної, необхідність визволення українського народу, формування національної свідомості українців, пріоритет просвітницької роботи.

Українська служба «Голосу Америки» на чолі з Н. Григорієвим. Нью-Йорк, початок 1950-х рр.

Життя Никифора Григорієва обірвалося 5 серпня 1953 р. у Нью-Йорку. Своєрідним показником його ваги в українському національному русі стала низка заходів із вшанування пам’яті в Нью-Йорку та інших містах, а також велика кількість статей в часописах різних політичних таборів; досить змістовний некролог надрукувала й «The New York Times». І це не випадково, адже як наголошувалося у «Вільному слові»: «Його невтомна праця має історичне значення, заслуги в українській визвольній боротьбі ставлять його в ряд найвизначніших постатей України».

Ольга Сухобокова,
к.і.н., доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка