Як діаспора боролась за правду про Голодомор

Попри географічну віддаленість від Батьківщини, українська діаспора США і Канади завжди зберігала ментальний зв’язок нею та вболівала за долю свого народу, пильно стежила за ситуацією на «Великій Україні». Особливо болісно сприймалися звістки з рідного краю про злочинну політику більшовицької влади щодо українців. Тож із початком Голодомору 1932–1933 рр. американські та канадські українці взяли на себе місію привернути увагу суспільства і влади своїх країн до цілеспрямованого винищення української нації, спонукати світову демократію зупинити сталінський режим та допомоги постраждалим.

Незважаючи на обмежений доступ до інформації, українська преса та організації США і Канади почали інформувати про події в Україні практично одночасно з початком Великого Голоду. З осені 1932 р., коли вінніпезький «Вісник» опублікував статтю «Людоїдство на Україні» з конкретними назвами сіл, де було зафіксоване це явище, в північноамериканській українській періодиці почалася стихійна інформаційна кампанія з поширення правди про Голодомор. Найбільш послідовно його висвітлювали такі часописи, як «Свобода», «Америка», «Січ», «Народна воля», «Народне слово» в США та «Український голос», «Канадійський фармер», «Новий шлях» і «Українські вісті» у Канаді.

Важливу роль у поширенні інформації про становище в Україні відіграли й західні журналісти, які стали очевидцями Голодомору, зокрема Г. Джонс, М. Маггерідж та В. Чемберлен. Втім, було й немало таких, як кореспондент часопису «The New York Times» У. Дранті, який за свої ганебні репортажі з СРСР, де заперечував Голод в Україні, отримав Пулітцерівську премію.

Недостатнє поширення правдивої інформації про Голодомор і відсутність сформованої суспільної думки з цього приводу поряд з небажанням урядів західних країн втручатися у «внутрішні справи» СРСР виявилися і у встановленні офіційних відносин між США та СРСР саме в розпал Голодомору в 1933 р. Хоча українські організації в США у цей період неодноразово зверталися до сенаторів і конгресменів, провідних американських часописів, адміністрації Президента та його дружини Е. Рузвельт щодо Голодомору, бажаної реакції не було.

Відтак українська діаспора перейшла до активніших та цілеспрямованих дій. Зокрема, для ефективнішого інформування американського суспільства про ситуацію в Україні з жовтня 1933 р. почав виходити англомовний тижневик «The Ukrainian Weekly», заснований Українським народним союзом. Значний суспільний резонанс викликали свідчення очевидців Голоду. Так, у вересні 1933 р. Українська народна рада в Канаді видала англійською мовою бюлетень про Голод в Україні на основі свідчень Марії Жук, яка щойно приїхала з СРСР. Текст бюлетеня опублікував канадський часопис «The Winnipeg Rribune», також його розіслали до державних установ та діячів Канади, США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії.

Найбільший інформаційний ефект мали громадські заходи – мітинги, віча, акції протесту проти Голодомору. Перші такі віча відбулися на початку 1933 р. у Канаді: 25 лютого і 2 квітня у Саскатуні та 25 березня у Геффорді. А в США – 13 вересня в Нью-Йорку та 16 жовтня у Філадельфії. 28 жовтня 1933 р. у Детройті було проведено одну з перших наймасштабніших акцій – ходу центральними вулицями міста, під час якої поширювали інформаційні матеріали про Голод в Україні, та мітинг проти знищення московською владою населення України голодом. В листопаді 1933 р. центральна організація українців в США – Об’єднання українських організацій в Америці – провела низку акцій під гаслом «Спасіть Україну від голодної смерти!». 19 листопада 1933 р. американські українці оголосили Днем національної жалоби, а листопад – місяцем жалоби. В цей період тисячі українців вийшли на вулиці Чикаго, Нью-Йорка, Бостона та інших американських міст для маніфестації протесту проти геноциду українського народу. Активно долучилася до цього й Українська церква в Америці, проводячи збір пожертв для голодуючих.

Найактивнішу роботу розгорнули провідні організації української діаспори в США та Канаді ліберального та правого спрямування (орієнтовані на СРСР прокомуністичні сили заперечували сам факт Голодомору та всіляко перешкоджали «націоналістам»): в Канаді – Союз українців самостійників, Союз гетьманців-українців, Союз українок, Комітет українських політичних в’язнів, Українське національне об’єднання, Комітет українців Канади, Просвіти та ін.; у США – Український народний союз, Об’єднання українських організацій в Америці, Провидіння, Українська народна поміч, Організація державного відродження України, Комітет допомоги голодуючій Україні, Союз українок Америки тощо. Спільно з українськими організаціями з інших країн вони провели низку заходів з метою привернути увагу громадськості своїх країн та урядів до Голодомору в Україні, щоб домогтися через них від уряду СРСР дозволу надати допомогу голодуючим. У листопаді 1933 р. Союз українок Америки (СУА) утворив Комітет негайної допомоги голодуючій Україні, який видав брошуру «The Ukrainians accuse the government of Soviet Russia» і меморандум, які надіслав до президента США Ф. Рузвельта та його дружини Елеонори, американського амбасадора в Москві, Міжнародного комітету Червоного Хреста і т.д.

 

На цій хвилі у жовтні 1933 р. українські організації США надіслали Президенту США меморандум про Голод в Україні та протест проти офіційного визнання СРСР. Водночас завдяки діяльності української діаспори Конгрес США також розглянув проблему Голодомору. За поданням конгресмена від штату Нью-Йорк Гемілтона Фіша-молодшого 28 травня 1934 р. Палата представників ухвалила резолюцію №399, в якій засудила Голод в Україні та закликала СРСР не чинити перешкод американським громадянам, «які намагаються надати допомогу у формі грошей, продуктів та інших предметів першої необхідності в охоплені голодом регіони, чи якось полегшити жахливі страждання, спричинені голодом».
Канадські українці, які на той час вже мали своїх представників в урядах та парламентах провінцій, а також у федеральному парламенті Канади, також намагалися вирішити проблему на найвищому державному та міжнародному рівні. Важливу роль у цьому відіграв перший українець у федеральному парламенті Канади Михайло Лучкович, який одним з перших політиків на Заході підняв питання становища українців у складі Польщі та СРСР. З трибуни федерального парламенту він неодноразово заявляв про «пацифікацію» та Голодомор як цілеспрямовані дії з винищення української нації.

Зрозуміло, що зусилля української діаспори США та Канади не призвели (та й об’єктивно не могли призвести) до зміни політики керівництва СРСР щодо українських селян, передача допомоги постраждалим та інформація про масштаби катастрофи і надалі блокувалися. Проте навіть ознайомлення американського та канадського суспільств та світової громадськості з ситуацією в Україні мало надзвичайно важливе значення з точки зору історичної перспективи. Попри всі перепони сталінського режиму та байдужість світу, українцям США та Канади вдалося вперше та найголосніше розповісти світу про Голодомор в Україні. З привернення уваги до цієї трагедії українського народу в 1932–1933 рр. почався надзвичайно важливий процес документування та дослідження причин і наслідків Голодомору в українській діаспорі, а також вшанування його жертв й боротьби за визнання Голодомору геноцидом українського народу. За двадцять років потому українська діаспора значно активізує свою роботу в цьому напрямі. А через п’ятдесят років, у 1983 р., спеціальна комісія Конгресу США на чолі з Дж. Мейсом розглядатиме проблему Голодомору в Україні 1932–1933 рр., в канадському Едмонтоні буде встановлено перший пам’ятник його жертвам, з’явиться низка монументальних документальних видань про Голодомор та «Жнива Скорботи» Р. Конквеста. Зрештою, у ХХІ ст. сенати США (2018 р.) і Канади (2003 р.), а також іще понад 20 країн світу, офіційно визнають Голодомор геноцидом українського народу.

Ольга Сухобокова,
к.і.н., доцент Київського національного
університету імені Тараса Шевченка