У карпатському селищі Ясіня відгуляли справжнє гуцульське весілля: наречені були одягнені у народне вбрання, до церкви їхали на конях, а святкували – у наметі.

Весілля тривало два дні, хоча ще досі у деяких селах гуляють усі три дні. У суботу було більш сучасне весілля, наречена була вбрана у “білу сукню”, наречений – у костюм. А от в неділю організували все за гуцульською традицією.

У сім’ї Марії і Миколи Москалюків – 15 дітей і тепер уже є 35 онуків. Цього разу сім’я видавала заміж наймолодшу доньку – 19-річну Анжелу.

Гості з’їжджаються до дерев’яної хати, де живе наречена, неподалік гори Петрос.

Побут і спосіб життя не дуже відрізняється від того, як скажімо, жили їхні дід та баба: живуть завдяки власному господарству, в якому вівці, коні, свині, індики, кури, корова. Раніше діти, а тепер й онуки допомагають доглядати за худобою.

Гуцульське весілля повністю побудоване на обрядах. Їх настільки багато, що у молодят навіть не залишається вільного часу. Майже дві години тривав процес одягання, коли нареченій заплітали коси у чотири пасма, і прощання із домом.

Поки наречену заплітають і одягають, її родина пригощає усіх гостей та сусідів надворі. В цей час у домі дозволено бути лише жінкам. За винятком одного чоловіка – скрипаля.

Жоден обряд у гуцулів не відбувається без музики, вона майже не вщухає. Музиканти лише підміняють одне одного.

Мати розплакалася на прощанні з донькою. Хоча Анжела тепер житиме за пагорбом – годину ходу від дому.

Наречена за традицією дивиться через калач по черзі на чотири сторони світу.

Гості на возах і автомобілях їдуть у центр села, аби зустрітися із родиною нареченого.

Іван та Анжела дорогою до церкви – через підвісний міст.

Лише один віз перебрався на інший берег річки. Решта залишилися чекати перед мостом.

Радісні батьки нареченої та дружби із дружками, яких було шість пар.

“Лише кільком дітям ми змогли організувати весілля, – розповідає мати нареченої, Марія Москалюк. – У більшості була лише розписка і невелика гостина удома. І от для Анжели вдалося та ще й таке справжнє – гуцульське. У Ясіні уже багато років такого не було. Молоді тепер хочуть у ресторані святкувати, по-сучасному”.

Спільна фотографія – лише наречені, батьки, старости та дружби із дружками.

Традиційні лише для гуцулів Рахівського району скляні віночки у дружок.

Продовження традицій у наметах – “шалашах”, які звели на подвір’ї дому нареченого: для застілля на 150 людей і для танців. Нині доволі рідко святкують весілля ось так біля дому, адже організувати святкування у ресторані набагато простіше.

Та й це весілля – його гуцульську частину – не вдалося б організувати без допомоги селищної ради, яка підтримала молодят із вбранням, музикантами, конями.

Втомлені наречені наприкінці другого дня весілля. Танці у перший день закінчилися близько сьомої години ранку, тож на сон у молодят було кілька годин.

Фото і текст Максима Баландюха, для ВВС Україна