Контекст Галичини: чому партії стали такими різними?
У XIX – на початку XX століття Галичина, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії, була справжнім котлом політичних ідей. Українці, затиснуті між польським домінуванням і австрійською бюрократією, шукали шлях до національного визволення. У цьому середовищі народилися політичні партії, які не просто пропонували програми, а й формували образ майбутньої України. Сучасники – від селян до інтелігенції – оцінювали їх через призму власних сподівань, страхів і реалій. Чому одні партії вважали мрійниками, а інших – прагматиками? Відповідь криється в їхніх ідеологіях, методах боротьби та лідерах, які запалювали або гасили народний ентузіазм.
Галичина була унікальним регіоном: тут національне відродження йшло пліч-о-пліч із соціальними змінами. Політичні партії виникали як відповідь на тиск польської шляхти, яка контролювала економіку й політику, та на обмеження австрійської влади. Кожна партія пропонувала свій шлях: від революційних закликів до обережних компромісів. Сучасники бачили в них то рятівників, то авантюристів, і ці оцінки залежали від того, наскільки партійні ідеї резонували з повсякденними потребами людей.
Русько-українська радикальна партія (РУРП): сміливість чи утопія?
Русько-українська радикальна партія, заснована в 1890 році у Львові, була піонером політичного руху в Галичині. Її лідери – Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький – поєднували соціалістичні ідеї з національним пробудженням. РУРП виступала за права селян, робітників і бідної інтелігенції, пропонуючи революційні зміни: колективізацію землі, свободу слова, автономію для українців. Сучасники захоплювалися їхньою сміливістю, але часто боялися радикалізму.
Селяни, які становили основу Галичини, бачили в радикалах захисників від поміщицького гніту. Наприклад, гасла про перерозподіл землі звучали як обіцянка справедливості. Проте інтелігенція часто вважала РУРП надто агресивною. У брошурі Юліана Бачинського «Україна уярмлена» (1895) радикали прямо закликали до створення незалежної України, що лякало поміркованих галичан, які боялися репресій від австрійської влади. Як зазначає історик Іван Лисяк-Рудницький у книзі «Історичні есе», радикали виховали ціле покоління публіцистів, але їхній революційний запал часто сприймався як утопія.
Ось як сучасники оцінювали РУРП:
- Селяни: Любили за гасла про землю й справедливість, але не завжди розуміли соціалістичну риторику.
- Інтелігенція: Поважала за інтелектуальну глибину, але критикувала за брак практичних рішень.
- Церква: Негативно ставилася через атеїстичні погляди деяких лідерів, як-от Франка.
Радикали були партією контрастів: їхня сміливість надихала, але радикалізм відштовхував. Ця двоїстість зробила їх унікальними в очах сучасників, але обмежила масову підтримку.
Українська національно-демократична партія (УНДП): дипломати чи конформісти?
Українська національно-демократична партія, створена в 1899 році, стала справжньою політичною силою Галичини. Її лідери – Кость Левицький, Юліан Романчук, Михайло Грушевський – виступали за автономію в межах Австро-Угорщини, уникаючи відкритої конфронтації. УНДП об’єднала народовців і частину радикалів, які відійшли від соціалізму, пропонуючи поміркований шлях до національного відродження. Сучасники бачили в них партію, яка «будує мости» з владою.
Інтелігенція й середній клас цінували УНДП за розсудливість. Наприклад, партія домоглася відкриття українських шкіл і представництва в австрійському парламенті. За даними виборів 1911 року, УНДП отримала 18 місць у Віденському парламенті, що стало тріумфом для українців (джерело: «Збруч», 2013). Проте селяни часто вважали партію відірваною від їхніх проблем, адже вона рідко закликала до радикальних економічних реформ.
Кость Левицький у своїх спогадах писав: «Ми не могли вимагати відриву Галичини від Австрії, бо стояли на боці монархії». Ця лояльність до Відня дратувала радикально налаштовану молодь, яка називала УНДП «конформістами». Водночас поміркованість партії дозволила їй очолити проголошення Західно-Української Народної Республіки в 1918 році, що стало кульмінацією її діяльності.
Оцінки сучасників:
- Інтелігенція: Вважала УНДП голосом розуму, який забезпечує поступовий прогрес.
- Селяни: Скептично ставилися через брак уваги до земельного питання.
- Молодь: Критикувала за надмірну лояльність до Австрії.
УНДП була партією компромісу, що дало їй широку підтримку, але й звинувачення у браку амбіцій. Її дипломатія контрастувала з революційним духом радикалів, створюючи напругу в суспільстві.
Українська соціал-демократична партія (УСДП): баланс чи слабкість?
Українська соціал-демократична партія, створена в 1899 році, намагалася поєднати соціалістичні ідеї з національними прагненнями. Лідери – Микола Ганкевич, Семен Вітик – орієнтувалися на європейську соціал-демократію, виступаючи за права робітників і автономію українців. УСДП підкреслювала необхідність незалежної України, але уникала радикальних методів, що відрізняло її від РУРП.
Сучасники сприймали УСДП як партію, що балансує між двома світами. Робітники, особливо в містах, підтримували її за захист трудових прав. Наприклад, УСДП активно боролася за 8-годинний робочий день і профспілки. Проте її зв’язок із польською соціал-демократією викликав недовіру. Як зазначає підручник І. Щупака «Історія України» (2022), польські соціал-демократи забороняли УСДП вести пропаганду серед галицьких робітників, вважаючи їх «поляками». Це послаблювало позиції партії.
У 1907 році УСДП висунула сміливу вимогу – поділ Галичини на українську й польську частини. Це додало їй популярності серед молоді, але відштовхнуло поміркованих галичан, які боялися конфлікту з поляками. Селяни ж вважали партію надто міською, відірваною від аграрних проблем.
Оцінки сучасників:
- Робітники: Цінували за захист прав і профспілкову діяльність.
- Селяни: Ігнорували через міський фокус і складну риторику.
- Інтелігенція: Критикувала за залежність від польських соціал-демократів.
УСДП намагалася бути «золотою серединою», але її компромісність часто сприймалася як слабкість. Партія не мала такої харизми, як радикали, чи впливу, як УНДП, але залишила слід у робітничому русі.
Порівняння партій: ідеології, методи, сприйняття
Щоб зрозуміти, чому сучасники так по-різному оцінювали партії, порівняймо їх за ключовими аспектами. Нижче наведено таблицю, яка ілюструє відмінності в ідеологіях, методах і сприйнятті.
| Партія | Ідеологія | Методи | Сприйняття сучасниками |
|---|---|---|---|
| РУРП | Соціалізм, націоналізм | Революційна пропаганда, брошури | Сміливі, але утопічні |
| УНДП | Націоналізм, автономізм | Дипломатія, парламентська робота | Розсудливі, але конформістські |
| УСДП | Соціал-демократія, націоналізм | Профспілки, помірна пропаганда | Компромісні, але слабкі |
Джерела: «Збруч» (2013), «Історія України» І. Щупак (2022).
Ця таблиця показує, що кожна партія мала свій «почерк». Радикали запалювали серця, але лякали крайнощами. Націонал-демократи будували майбутнє крок за кроком, але здавалися надто обережними. Соціал-демократи шукали баланс, але втрачали чіткість. Сучасники оцінювали їх через призму власних потреб: селяни хотіли землі, робітники – прав, інтелігенція – культурного відродження.
Цікаві факти по темі
💡 Іван Франко – бунтар із РУРП: Франко не лише писав поезію, а й сидів у в’язниці за соціалістичні ідеї. Його 9-місячне ув’язнення в 1878 році стало легендою серед галичан.
💡 УНДП і ЗУНР: Саме УНДП очолила створення Західно-Української Народної Республіки в 1918 році, довівши, що дипломатія може призвести до великих змін.
💡 Соціал-демократи проти поляків: У 1907 році УСДП відкрито виступила проти польської соціал-демократії, вимагаючи визнання українців окремим народом.
Ці факти підкреслюють, як партії впливали на суспільство не лише програмами, а й харизматичними лідерами та сміливими вчинками. Вони формували образ партій в очах сучасників, додаючи їм слави чи критики.
Чому оцінки сучасників були такими суперечливими?
Суперечливість оцінок партій пояснюється розмаїттям галицького суспільства. Селяни, які складали 80% населення, мріяли про землю й справедливість, тому радикали були їхніми улюбленцями. Інтелігенція, що прагнула культурного відродження, підтримувала УНДП за її роботу в парламенті й школах. Робітники, хоч і нечисленні, бачили в УСДП захисника своїх прав. Кожна група мала свої пріоритети, і партії, які не відповідали цим очікуванням, часто критикувалися.
До того ж, зовнішні чинники – польський тиск, австрійська цензура – змушували партії обирати між компромісом і боротьбою. Наприклад, УНДП вигравала завдяки лояльності до Відня, але втрачала підтримку молоді. Радикали, навпаки, надихали бунтарів, але лякали поміркованих. Як писав Михайло Грушевський, «галицькі партії були дзеркалом нашого розмаїття – і нашої роз’єднаності».
Ця роз’єднаність і формувала оцінки. Сучасники не просто судили партії за програмами – вони вкладали в ці оцінки свої мрії, страхи й надії. І, можливо, саме ця багатоголосиця зробила галицький рух таким живим і незабутнім.
