Як 17-річна канадійка стала ментором в українському університеті

Софія Шарон – 17-літня канадійка українського походження українка із Канади, батьки якої познайомилися на англомовній школі в УКУ у 1998 році. Змалку вона часто слухала історії про Україну, Львів і УКУ. Цього року Софія вперше взяла участь у ESS (English Summer School) і розповіла про свої враження, відмінність культур та можливості, які дає англійська мова.

Про знайомство батьків

Натхненна історією кохання своїх батьків Софія планувала потрапити до ESS ще задовго до першої поїздки в Україну. Рік тому вона вперше відвідала Львів із своєю сім’єю, де познайомилася із керівником Центру сучасних іноземних мов УКУ, яка запросила Софію викладати у ESS наступного року.

“Мене дуже зацікавила ця пропозиція, бо я багато чула про ESS від своїх батьків – мені було цікаво безпосередньо познайомитися як із школою так і з УКУ. Мій батько був семінаристом, коли у 1998 році приїхав із Канади на літню школу англійської мови, а мама вивчала теологію в УКУ і була студенткою школи, — розповідає Софія. — Кожного разу коли у мене запитували, хто мої батьки, то їхні друзі пригадували, що вони познайомилися ще тоді, коли мама була студенткою. Цю історію я чула ледь не кожного вечора і знала напам’ять. Ми із сестрами завжди сміялися з того, що мама закохалася у вчителя. Мені здавалося кумедним бачити різницю між студенткою та вчителем по-іншому”.

Про ESS

Батьки Софії говорили про те, що на ESS вона легко може зустріти людей, з якими буде товаришувати протягом усього життя, однак дівчина каже, що прагнула абстрагуватися від їх слів і пережити цей досвід самостійно.

“Для мене було надзвичайно приємно долучитися до команди ESS в УКУ — тут була вражаюча дружня енергетика. Це була навіть не просто команда, а спільнота — друзі, які хотіли якнайкраще познайомитися один з одним, — каже Софія. — Я отримувала велике задоволення, коли у групі з базовим рівнем англійської щодня бачила прогрес. Щодня ми дізнавалися нові слова, здобували новий досвід та відкривали все нові перспективи. Просто на моїх очах між нами зникав мовний бар’єр і студенти переходили на вищий рівень. Ми мали змістовні дискусії та обговорення про те, що кожна нова мова — це нові можливості, нові люди та нове життя”.

Софія розповідає, що спілкування між студентами та викладачами проявилося зовсім по-новому через життя у спільноті та наголошує, що саме завдяки мотивації студенти можуть розкрити свої таланти.

“Студенти казали мені, що до ESS вони ще ніколи не писали настільки цікавих есе і дійсно, мені доти не доводилося читати таких чуттєвих історій. Кожного дня я казала, що у студентів значно покращився рівень граматики, це їх дуже мотивувало, хоч я просто вказувала на їх досягнення. Інколи англійська може здаватися важкою, але вона дає безліч можливостей для розвитку, — ділиться Софія. — Студентів завжди потрібно мотивувати — це дає їм впевненість у власній силі. Тож щодня я запитувала, чому для них важливо вчити мову і що саме їх цікавить. Деякі із студентів були менш зацікавлені в навчанні за інших і я запитувала у них, чи розуміють вони, що самі обмежують себе”.

Співрозуміння – найголовніше у процесі навчання

Дівчина розповідає, що у спільноті зі студентами із різних куточків України можна було постійно навчитися для себе чогось нового та дивується, що хоч всі студенти були із України, проте кожний мав свої особливості.

“Ми всі вчилися чомусь новому — я заново відкрила для себе Україну, тому що мене оточували студенти із різних регіонів країни. Ледь не щодня я дізнавалася щось нове про традиції культури та побуту і для мене було так дивно, що ми всі — українці, у нас так багато спільного і водночас у кожного є щось своє”, — каже Софія.

Головна річ у процесі навчання, за її словами, це гармонія у колективі між ментором і студентами, бо через розуміння культури і традицій формується довіра.

“Співрозуміння – найголовніше у процесі навчання. Я — напівканадійка і можу сказати, що волонтери, які протягом життя ніколи не виїжджали з Америки, не зможуть до кінця зрозуміти українських студентів. Натомість мені пощастило не тільки поспілкуватися, але й поділитися з ними чимось новим. Я вважаю, що саме розуміння культури і традицій будує довіру у стосунках, і переводить комунікацію між студентами та викладачами на новий рівень”, — розповідає дівчина.

Софія вважає, що моментом найбільшого єднання серед студентів були нічні заняття та святкування Івана Купала — саме тоді кожному випала нагода розкритися повністю.

“Апогеєм дружньої комунікації я вважаю нічні заняття, бо біля багаття пропадає уся формальність стосунків і кожен має можливість розкритися. Насправді, у цьому був ще й виклик, бо безпосереднє спілкування вимагає високого рівня мови. Перш за все потрібно розуміти один одного, бо це є найважливіше, якщо ти дійсно хочеш навчити чогось нового, — ділиться Софія. — Першого ж тижня ми святкували Івана Купала, де можна було фізично відчути пульсацію енергії. Ми проводили час у дуже безпосередній атмосфері: говорили зі студентами українською, співали пісень, танцювали, стрибали через багаття — все це було надзвичайно захоплююче, бо можна було побачити, як за одну ніч будується спільнота”.

Роман Тищенко, Петро Дідула