Як на мапі Канади з’явилися українські назви ⋆ VIDIA.ua

Поява перших населених пунктів з українськими назвами на території Канади сягає кінця ХІХ століття. Про історію того, як на мапі Канади з’явилися українські назви, розповіла VIDIA кандидат історичних наук, доцент КНУ імені Тараса Шевченка Ольга Сухобокова.

Як відомо, перші «задокументовані» українці в Канаді – Іван Пилипів та Василь Єлиняк з села Небилів Калуського повіту Станіславського воєводства (тепер – Рожнятівський р-н Івано-Франківської обл.) прибули туди в 1891 р. Саме вони допомогли іммігрувати до Канади ще кільком сім’ям з України, поклавши початок українській діаспорі в Канаді, а також заснували там перше й найбільше поселення українців в Една-Стар за 80 км на північний схід від Едмонтона у провінції Альберта.

Обійстя Пилипових (родини одного з двох перших українських іммігрантів до Канади) в поселенні Стар. Фото І.Боберського 1932 р. з сайту Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського.

Завдяки лояльній імміграційній політиці Канади під час першої хвилі імміграції (1890-ті – 1914 рр.) іммігрувало понад 100 тисяч українців. За даними перепису населення 1921 р. у Канаді вже проживало 170 тисяч українців (1,2% всього населення країни). Втім, на думку фахівців, ця цифра могла б бути значно більшою, якби всі переселенці з українських земель ідентифікували себе як українці.

Українські поселення в Канаді, створені за першої хвилі імміграції, 1896 – 1914 рр. З книги М.Марунчака «Історія українців Канади», Вінніпег, 1991.

Як потенційні фермери українські іммігранти оселялися у новостворених південно-західних провінціях Канади – Манітобі, Саскачевані та Альберті, де канадський уряд надавав їм гомстеди (земельні ділянки) по 65 га за відносно низькою ціною. Так широка, понад 1200 миль, смуга безлюдних прерій завдяки українським фермерам невдовзі перетворилася на «хлібну корзину світу».

Так виглядали українські поселення в провінції Альберта у 1920-х роках – церква та елеватор були важливими елементами землеробських господарств укранців.

Українська хата початку ХХ століття в музеї української спадщини «Калина кантрі», провінція Альберта.

Від самого початку виявилася одна із прикметних рис структури української діаспори в Канаді – компактність. Часто українці іммігрували громадами, сформованими з колишніх мешканців сіл і повітів, і на необжитих землях в Альберті, Саскачевані та Манітобі природно створювали суто українські поселення й суцільні етнічні райони. Саме тут перепис 1921 р. зафіксував проживання 90,1% українців. Згодом компактність проживання та згуртованість забезпечили швидке формування української діаспори, створення нею своїх організацій та національного представництва у канадському суспільстві.

Переселенці з Західної України у канадській Альберті, 1911 р.

Так виникла низка українських поселень, що простягалися дугою з півночі Альберти до південного сходу Манітоби: Нью Київ, Прут, Буковина, Ярослав, Україна, Київ, Полтава, Тернопіль, Витків, Снятин, Коломия, Січ, Сокаль, Ольга, Дніпро, Дністер, Збруч, Карпати, Запоріжжя, Косів, Роса, Правда тощо. Цікаво, що у назвах своїх населених пунктів українські іммігранти відобразили не лише географічні назви своєї батьківщини, а й імена відомих українських діячів – Хмельницький, Сірко, Шевченко, Тарас, Петлюра тощо. Загалом на початок ХХІ століття у Канаді було близько 200 міст з українськими назвами.

Назви поштових відділень в українських містечках провінції Манітоба, переважно створених за першої хвилі імміграції. З книги М.Марунчака «Історія українців Канади», Вінніпег, 1991.

Втім, не всі поселення з українськими назвами були засновані українцями. Так, містечко Одеса (провінція Онтаріо) існувало задовго до масової імміграції українців і було назване так ще в 1854 р. у зв’язку з Кримською війною. Так само не пов’язані з етнічними українцями дві Хортиці у Манітобі, засновані у 1870-х роках німецькими менонітами – нащадками німецьких колоністів, яких Катерина ІІ переселила на Хортицю після зруйнування Запорізької Січі.

Для порівняння зауважимо, що майже паралельно відбувалася й імміграція українців до США, що почалася раніше ніж у Канаді – в другій половині 1870-х рр. Поселення українців (робітників із Закарпаття) у м. Шенандоа в штаті Пенсільванія стало першим осередком організованого громадського життя українців у США. В 1898 р. група протестантів з Київщини утворила в Південній Дакоті низку поселень, в тому числі і «Київ». Пізніше у Північній Дакоті греко-католики з Галичини заснували село «Україна».

Українці в США неодноразово намагалися реалізувати ідею створення українських колоній. Перша спроба була зроблена ще засновником української діаспори у США легендарним отцем Агапієм Гончаренком, який організував хутір Україна у Хейворді поблизу Сан-Франциско в Каліфорнії. Але ці спроби виявилися невдалими. Адже, як і в Канаді, у США місце осідку українських іммігрантів диктувалося потребами ринку праці і кваліфікацією іммігрантів. Тому тут українці оселялися в основному в промислових містах на Північному Сході, де працювали переважно на шахтах, у деревообробній промисловості, на будівництві шляхів і залізниць.

Ольга Сухобокова, к.і.н., доцент КНУ імені Тараса Шевченка,

спеціально для VIDIA