«Вірю в українок!» — учасниця конкурсу краси Міс світу на інвалідних візках

На початку жовтня у Варшаві відбувся конкурс краси “Міс світу на інвалідних візках” / Miss Wheelchair World 2017. Від України брали участь телеведуча та громадська активістка Уляна Пчолкіна й фотомодель Оксана Кононець. Оксана здобула титул “Міс індивідуальність”. Найвищу нагороду отримала білоруска Олександра Чічікова.

Серед учасниць на візку були також дівчата з Нідерландів, США, Канади, Польщі, Чилі, Гватемали, Індії, Молдови та інших країн. Своїм прикладом вони відстоюють рівність прав, доступне середовище і залучення людей з інвалідністю в різні сфери життя. Так, з-поміж конкурсанток були телеведуча, акторка, дизайнерка одягу, фешн-модель, перукарка, пише газета День.

Конкурс Miss Wheelchair World 2017 насамперед соціальний й покликаний представити красу, впевненість і лідерство жінок на інвалідних візках. На що моя співрозмовниця Уляна Пчолкіна усміхнено додає: “А ще можливість познайомитися з дівчатами з різних країн та завести класні контакти для майбутніх спільних проектів”.

“У ВАРШАВІ Я НІДЕ НЕ ВІДЧУВАЛА СЕБЕ В ІНВАЛІДНОМУ ВІЗКУ”

Уляна каже, що не їхала на конкурс за короною (“Моя при мені” — жартує). Лідерка Всеукраїнського об’єднання осіб з інвалідністю “Група активної реабілітації” (далі — ГАР) прагне вийти на політичний рівень, щоб мати більше впливу перетворювати бар’єрну Україну на інклюзивну. І польська столиця показала для цього гарний приклад.

— У Варшаві я почувалася як удома: такий собі постсовєцький простір з інноваційними побудовами. Надзвичайно вразило Старе Місто, яке відбудували фактично з нуля. А особливо, з якою любов’ю й цінністю поляки шанують кожний вцілілий камінчик. Нам цьому варто було б повчитися. І що цікаво — я ніде-ніде не відчула себе в інвалідному візку: хотілося б, щоб і в Україні була така фізична доступність. Укотре переконалася, що інвалідність — не проблема людини, а проблема бар’єрності суспільства. Хоча польки все одно скаржилися, що не все так добре, як могло би бути, — ділиться Уляна.

Дівчина розповідає, що сам конкурс не давав ані трохи часу відчувати слабкість і втому. Кожний день був розписаний по хвилинах. Але Уляна, яка пройшла вишкіл таборів ГАРу, легко витримувала навантаження. Дівчина вправно справляється зі своїм візком, дуже самостійна й відкрита до нових знайомств.

— Мені було цікаво й легко. На конкурсі я була собою. Але деякі дівчата не витримували, говорили організаторам, ви хоч пам’ятаєте, що ми на інвалідних візках? — пригадує Уляна.

Ставлення до конкурсанток було як до самостійних й активних — тож без крайніх жалощів, але з повагою. Дівчина каже, що це й не дивно. Серед волонтерів конкурсу було багато активістів із співдружньої українській ГАР організації — FAR (Фундація активної реабілітації для людей з інвалідністю, які працюють у парі). І сама організаторка конкурсу “Міс світу” Кася Войтажек-Гінальська в минулому інструкторка з реабілітації.

— Більшість “випускників” таборів активної реабілітації — це лідери в житті. А польська FAR і українська ГАР розмовляють однією мовою. Тож нас видно здалеку, — сміється Уляна.

Під час конкурсу дівчата мали можливість також представити свою країну.

— Я розповіла про війну на сході, через що збільшилась кількість людей із травмами, про нинішню соціальну ситуацію. І про те, що переселенці, які пересуваються на інвалідних візках, залишаються чи не найвразливішою категорією — проживають у літніх таборах без належних умов, не мають змоги отримувати якісну медичну допомогу, працювати, вести незалежний спосіб життя… Конкурсантки були вражені війною в нашій країні. До слова, про це ми говорили і з послом України в Польщі Андрієм Дещицею. Єдине посольство, яке підтримало своїх дівчат. Це була невимушена дружня зустріч за чаєм і цукерками. До нас також приєдналася міс Україна-Всесвіт-2016 Альона Сподинюк. І ось у такому колі ми обговорювали, що можна спільно зробити для покращення становища людей з інвалідністю. Для мене це була надзвичайно важлива підтримка.

 “САМЕ МИ МАЄМО ОЗВУЧУВАТИ ПРОБЛЕМИ Й ПРОПОНУВАТИ РІШЕННЯ”

 — Уляно, які з країн-учасниць провідні в плані включеності в соціум людей з інвалідністю, на кого варто рівнятися?

— Звісно, США, Канада, Нідерланди… Люди з більш розвинених країн інакші навіть за світоглядом. Їх хвилюють зовсім інші речі — творчий розвиток, професійні успіхи. Це соціально інтегровані, упевнені в собі дівчата. А ми тільки на етапі — як правильно обрати мобільний візок, який би максимально був зручний у користуванні. І це добре! В Україні для великої кількості людей мобільний візок лишається недосяжною мрією: дорого. Тож про яку самостійність, упевненість може йтися?

Та, знаєш, для України, попри свою бар’єрність, ще не все втрачено. Коли слухала про Гватемалу, навіть розплакалася. Там про доступність і не чули. Гватемалку Паолу, щоб вона потрапила в університет, мають супроводжувати дві особи. Супроводжувачі не тільки допомагають доїхати до навчального закладу, а й заносять на потрібний поверх. А скільки там людей з інвалідністю жебракують…

Або ж Саша розповідала, що в Білорусі забирають дітей у батьків на інвалідних візках… без права на повернення. І ти нічого не можеш вдіяти. Одна пара почали судитися за дитину, а їм незворушно відповіли: “Ми не знаємо, де вона — уже всиновлена…”. Знаю сімейну пару на візках, вони дуже відомі в Білорусі й “зубаті” — у них дитину не чіпають. А в простих смертних… Я була шокована. Порівняно з цим наші сходи — це ніщо!

Питання дискримінації актуальне для дуже багатьох країн. Втішає, що попри такі обставини, є класні, талановиті дівчата, які прагнуть змін.

І я схильна жити за принципом, що від самої людини залежить дуже багато. Зрада зрадою, але саме ми маємо озвучувати проблеми й пропонувати рішення.

“ЧАС СТВОРИТИ КОНКУРС “МІС ІНКЛЮЗІЯ-ВСЕСВІТ” ЗА УЧАСТІ РІЗНИХ ЖІНОК”

 — Уляно, чи не виникала в організаторів ідея інклюзивного конкурсу: щоб і дівчата на візках, і конкурсантки без інвалідності, незрячі…

—  Іро, а давай першими організуємо такий конкурс? — раптово перебиває мене Уляна. — Ти просто озвучила мої думки. Бо ще одне змагання дівчат на візках — це вже давно минулий день. Але, пропонуючи конкурс на кшталт “Міс Інклюзія-Всесвіт”, слід до дрібниць продумати формат — як досягти рівності для всіх конкурсанток. Бо навіть у нас під час першого тренування позаду опинилися ті, які не могли швидко рухатися чи вправно користуватися інвалідним візком. Зрештою, режисери-постановники все гарно спланували, і кожна з дівчат могла максимально себе показати.

А тепер уяви, які виклики можуть бути на інклюзивному конкурсі! Наскільки треба не відчувати під собою візок, “пережити” свою інвалідність, щоб заявити, що я на рівні з людиною, яка ходить…

 Як гадаєш, що для цього потрібно?

— На початку нашої розмови я згадувала про польську Фундацію активної реабілітації. У них є великий досвід організації таборів для жінок з інвалідністю. Я прагну подібну школу організувати в Україні, шукаю партнерів. Гадаю, із FAR ми вже не втратимо зв’язок.

У такій школі дівчата, що користуються інвалідним візком, дізнавалися б усі нюанси відновлення після травми, які існують засоби реабілітації, про репродуктивне здоров’я, і загалом про свої права. І при цьому вчилися бути красивими й упевненими. Конкурс “Міс світу на інвалідних візках” мене до цього спонукав ще більше.

Надихають самі дівчата. Так, дві француженки з ДЦП, з якими я познайомилася, відрізняються від наших дівчат з ДЦП — як небо і земля. Не можна передати, наскільки вони впевненні!

Наприклад, у конкурсантки із Сан-Марино власне модельне агентство, вона, до речі, запросила мене на фешн-показ наступного року. Інша дівчина з Нідерландів працює перукаркою, у неї для роботи є спеціальне крісло, з яким вона без особливих труднощів обслуговує клієнтів. Або ж переможниця Саша Чічікова — перша акторка з інвалідністю в Білорусі…

Я не кажу про безоплатну участь у цій школі — інакше це буде непродуктивно. Скільки разів переконувалася, що все, що дається запросто, не мотивує і не спонукає до відповідальності. Хочеться навчити насамперед  бути впевненою жінкою! Поставити фізичний стан на останнє місце й виховувати в собі незалежність, особистість. А я вірю в українок з інвалідністю — вони варті бути щасливими, варті бути переможницями по життю.

Матеріал підготовлений за підтримки Кампанії з протидії дискримінації

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини для газети “День”

Читайте також

Міністр оборони Канади: Жертв Голодомору не можна забувати
Світ
0 shares0 views

Міністр оборони Канади: Жертв Голодомору не можна забувати

vidia.ua - Лис 21, 2017

Канада солідарна із Україною у засудженні жорстокого злочину Голодомору-геноциду. Про це під час відзначення в Оттаві 84-их роковин Голодомору в Україні сказав міністр…

Відома журналістка Енн Еплбаум презентувала в Києві книгу про Голодомор
Україна
0 shares0 views

Відома журналістка Енн Еплбаум презентувала в Києві книгу про Голодомор

vidia.ua - Лис 21, 2017

Відома журналістка, письменниця, історик, лауреат Пулітцерівської премії Енн Еплбаум презентувала в Києві свою книгу про Голодомор в Україні «Червоний голод. Війна Сталіна з…

Яку військову допомогу отримає Україна від США
Важливе, Світ
0 shares0 views

Яку військову допомогу отримає Україна від США

vidia.ua - Лис 20, 2017

Обидві палати Конгресу США проголосували за надання Україні наступного року допомоги у сфері безпеки на суму 350 мільйонів доларів. Йдеться також й про…