Імітація інклюзивності

Так я назву появу жіночки в кутку екрана, яка робила сурдопереклад новорічного привітання президента.

Це не інклюзивність – це пародія.

Насправді, ось як здійснюється телевізійна інклюзивність для осіб з вадами слуху, а також зору:

– Для людей, які не чують, телевізійні програми мають мати опцію “прихованих титрів”. Вони схожі на субтитри, але відрізняються тим, що крім розмов, також іде опис того, що відбувається, коли немає розмови: коли грає музика – на екрані з’являються ноти; коли іде дощ чи стається вибух – на екрані словами написано “іде дощ” або “стався вибух”. Тобто людина з вадами слуху може читати та мати повну картину того, що відбувається. Такі приховані титри повинні забезпечуватися телевізійними каналами та регулюватися Міністерством інформаційної політики (наприклад, мінімум чотири програми на день повинні мати опцію прихованих титрів).

– Для людей, які не бачать, телевізійні програми повинні мати так звані “описове відео” та/або “описове аудіо”. Принцип такий, як при скритих титрах, але замість тексту на екрані, людина з вадами зору може обрати опцію голосового супроводу програми і тоді, крім звичайних розмов і звуків телепрограми, людина отримуватиме повну голосову картинку: грає голосна музика, відкриваються двері, позаду яких мовчки стоїть людина і т д.

Знову ж таки, така система повинна забезпечуватися телевізійними каналами та регулюватися Міністерством інформаційної політики.

А жіночки у куточку – це радянщина.