Як боролася за незалежність українська діаспора

Сер 25, 2016

Що можуть зробити ті, чию рідну землю загарбали окупанти, хто був оголошений ворогом, іноземним агентом, хто не міг брати участь у суспільному житті свого народу, у той час як його ментально і фізично знищували.

Передача повноважень Президента УНР в екзилі М. Плав’юка Президенту України Л. Кравчуку, 1992 р.

Передача повноважень Президента УНР в екзилі
М. Плав’юка Президенту України Л. Кравчуку, 1992 р.

20 – 21 серпня 2016 року у Києві пройшов VI Всесвітній Форум Українців, в якому взяли участь понад 300 делегатів із 36 країн світу. В результаті роботи форуму було ухвалено заяву «щодо зусиль України, світового українства і міжнародного співтовариства з деокупації та реінтеграції Криму».

Документ закликає світову спільноту та органи державної влади України вжити системних заходів. Зокрема, посилити санкції проти Росії за незаконну окупацію Криму, об’єднати їх із санкціями за агресію у Донецькій і Луганській областях, запровадити ембарго на торгівлю нафтою з Росією та відключити її від системи SWIFT до припинення агресії проти України і звільнення всіх окупованих територій.

Подібна солідарність з рідним народом не є для української діаспори новим явищем, адже протягом всього ХХ ст. вона відстоювала законне право українського народу на незалежну суверенну українську державу.

Як відомо, у 20–30-ті рр. ХХ ст., для продовження визвольної боротьби, українці за кордоном почали масово об’єднуватися у громадські організації. Зокрема, на теренах США та Канади виникли: Організація державного відродження України (США), Українська стрілецька громада, Українське національне об’єднання Канади, Український визвольний (Одноцентовий) фонд, Конгрес українців Канади та багато інших.

«Американська земля стала не одному поневоленому народові місцем, звідки його брати й сестри дали великий почин до його визволення. Так! Се та Американська земля, в якій живе під сучасну пору зверх двоміліоновий український нарід. … Два мільйони українців розкинених по просторах країн Америки – Канади, З’єднаних Державах, Бразилії й Аргентини, се велика сила людей, яка зорганізована і зцілена одним духом і бажанням, може під сучасну пору тяжко заважити на долі наших батьківських земель, там, по тім боці моря» – йдеться в обіжнику Крайової Екзекутиви Українського національного об’єднання Канади від 2 грудня 1937 р

Відтак, одним із пріоритетних напрямів діяльності українських організацій націоналістичного спрямування став збір коштів на продовження визвольної боротьби, підтримку політв’язнів у Радянській Україні, їх рідних, воїнів-інвалідів, а також на культурно-просвітницьку роботу.

Фінансовий звіт Центральної Управи Організації державного відродження України. Нью-Йорк, 20 березня 1939 р. ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 51, арк. 4

Фінансовий звіт Центральної Управи Організації державного відродження України.
Нью-Йорк, 20 березня 1939 р. ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 51, арк. 4

На перший погляд, для української діаспори надання допомоги у такий спосіб було найпростішою справою, адже у порівнянні зі злиденним становищем у Радянській Україні, відносно сите закордоння, здавалося б, могло собі це дозволити. Проте, це лише на перший погляд.

Архівні документи красномовно свідчать, що умови життя української діаспори на початку та в середині ХХ ст. були досить жорсткими. Особливо складним було становище тих українців, які емігрували внаслідок поразки національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр.

Пересічний емігрант-українець не завжди мав затребувану за кордоном фахову освіту та знання англійської мови. Колишні військові та політична еліта, які стали членами зазначених громадських організацій, нерідко працювали звичайними різноробами на низькооплачуваних роботах, мали проблеми з житлом і коштами на прожиття. У свою чергу громадські організації та їх осередки часто мали борги за оренду приміщень та брак коштів для внутрішньої організаційної роботи.

Фінансовий звіт Центральної Управи Організації державного відродження України. Нью-Йорк, 20 березня 1939 р. ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 51, арк. 4

Фінансовий звіт Центральної Управи Організації державного відродження України.
Нью-Йорк, 20 березня 1939 р. ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 51, арк. 4

Втім, незважаючи на таке становище, українська діаспора вважала своїм обов’язком надавати фінансову допомогу українському народу. В першій половині 1930-х рр. у Канаді розпочав діяльність Український визвольний фонд (УВФ), що власне займався зборами коштів на визволення України з під окупації радянською владою.

Цікаво, що спочатку організація зовсім не випадково носила назву «Одноцентовий Фонд», адже кошти на визвольну боротьбу збиралися поцентово, а серед українців проводилася потужна агітаційна кампанія – роздавалися агітки, ходили призначені члени УВФ, що збирали кошти до спеціальної скриньки бойової пушки, поширювалися віршовані заклики, для прикладу:

 «Там, де Ти спиш, де стоїш, де працюєш, –

Всюди із ворогом лінія – фронт! …

Заклик від нашого Проводу чуєш?! …

Дав Ти щонебудь на Визвольний фонд?

Ворог на те, щоб нам шкодити всюди,

Щоб не пустити нас повік до мети,

А Ти?! …»

Основна мета – відновлення незалежності України, була задекларована в установчих документах громадських організацій. Зокрема, у Статуті Українського визвольного фонду в Канаді першим пунктом зазначено: «Ціллю УВФ є помогати визвольній акції Української Нації до відновлення Суверенної Соборної Української Держави».

Статут Організації державного відродження України, що діяла у США, також інформує, що «…американські українці відчувають поневолення своїх покровних братів на рідних землях та вважають своїм гуманним і людським обовязком помогти шляхетним змаганням українського народу добути незалежність і волю».

У Статуті Комітету українців Канади одним із трьох ідеалів українців у країні кленового листка визначено – «Визволення України». Проблема відновлення незалежності України, втраченої на початку ХХ ст., обумовила всю подальшу діяльність національно свідомої української діаспори за океаном.

Програма семінару, присвяченого 33-й річниці свята державності та соборності України, підготовлена за участі Комітету українців Канади. Лондон, січень 1951 р. ЦДАЗУ, ф. 41, оп. 1, спр. 4, арк. 18

Програма семінару, присвяченого 33-й річниці свята державності та соборності України, підготовлена за участі Комітету українців Канади. Лондон, січень 1951 р.
ЦДАЗУ, ф. 41, оп. 1, спр. 4, арк. 18

Слід зауважити, що праця українців закордоння у цьому напрямі відзначилася двома тенденціями. Так, між багатьма українськими громадськими організаціями у ХХ ст. існувала значна конфронтація, обумовлена відмінністю ідеологічних засад. У той же час між організаціями, що мали спільну систему цінностей, спостерігалася тісна співпраця, незважаючи на територіальну віддаленість.

Яскравим прикладом прагнення українських національних сил за кордоном до консолідації є підготовка з ініціативи Комітету українців Канади та за участі УККА, ОДВУ та УНО Канади у грудні 1961 р. Конгресу представників поневолених народів, що мав пройти у Нью-Йорку.

Важливим є те, що до участі у заході долучилися представники інших поневолених націй, зокрема, Національне об’єднання Литовців, Національне об’єднання Латишів, Національне об’єднання Естонців та Головна Управа Балтійської Федерації.

Політика радянського уряду, спрямована на підкорення собі сусідніх держав, усвідомлювалася та різко критикувалася українцями закордоння, про що свідчить звернення Українського визвольного фонду до своїх членів, датоване 30 грудня 1949 р.:

«З Москвою хотіли жити західні народи по сусідськи. Тим часом виявилось, що Росія підступний і лихий сусід, з яким важко втримати добросусідські взаємини. Москва всякими підступними способами обдурює своїх сусідів, щоби лише підкорити їх собі. Цілий ряд держав, в тому [числі] й Україну, Росія зробила своїми невільниками».

Задля протистояння радянській експанції українські центри США та Канади контактували з національними силами у Європі. Проте обидві сторони вважали, що без підтримки з-за океану не обійтися. У листі до Президії з’їзду ОДВУ від 1 липня 1951 р. (Мюнхен) заступник Голови УНРади Осип Бойдуник відзначає:

«Маймо на увазі, що в боротьбі з ворогами-окупантами, хоч не відкидаймо зовнішньої посторонньої допомоги, можемо і мусимо опиратися на Власні Сили українського народу, якого ми є органічною частиною тут на еміграції, що має свободу волі і руху ці сили організувати, виховувати й вишколювати, щоб вже й тепер допомагати українському народові на Рідних Землях в його змагу з окупантом, в чому й Ви, на вільній Землі Вашинґтона, мусите й дальше допомагати, як допомагали тепер».

Варто зауважити, що у своїй боротьбі за незалежність України діаспора, хоча й покладалася на власні сили, проте неодноразово апелювала до світової спільноти. Як і нині, українці в еміграції бідкалися, що в той час як Україна веде боротьбу проти Москви – «захід заняв вичікуюче положення», але вірили, що подальший розвиток подій примусить його стати на сторону України.

У зверненні ОДВУ до американців українського походження читаємо знайому сьогодні риторику, сподіваючись, що так воно буде і цього разу:

«В світовому змаганні зо зловорожим більшевизмом наш край Америка заняв рішучу поставу та станув на чолі демократичних народів світу й перейняв провідництво в  протимосковському фронті. Таким чином, сьогодні боротьба Америки і амерканська політика є українськими змаганнями і політикою… Боротьба ведеться вже сьогодні не тільки за Україну, а і за цілий світ».

Звернення Центральної Управи Організації державного відродження України до американців українського походження. ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 20, арк. 20

Звернення Центральної Управи Організації державного
відродження України до американців українського походження.
ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 20, арк. 20

У цих документах, як і в багатьох інших, проявляється ставлення української діаспори до радянської влади. Від початку вимушеної еміграції з 20-х років ХХ ст., у документах діаспори, радянська влада, що хазяйнувала на території України, називається відверто і прямо – окупаційною. Архівні документи рясніють характеристиками на кшталт – «чужинці-окупанти», «окупанти українських земель» тощо.

Відзначаючи чергову річницю соборності України Крайова Екзекутива УНО Канади в обіжнику від 10 січня 1956 р., звертається до подій національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. У короткому екскурсі в минуле зазначено, що «на молоду ще тоді Українську Державу напав наш відвічний ворог, московський хижак і своїми азійськими ордами, розбоєм окупував її».

Вже у 60-х роках, після остаточної поразки збройного підпілля, боротьба за незалежність України набула форми правозахисного руху. Після нетривалої хрущовської «відлиги» Україною прокотилася перша хвиля масових арештів творчої інтелігенції. Відтак, завданням української діаспори стало інформування світової громадськості про порушення прав людини в Радянському Союзі.

У відповідь на інформацію про арешти українських письменників, що відбулися у квітні 1966 р., УНО Канади у своєму обіжнику заявило: «Цю акцію окупаційної московсько-комуністичної влади в Україні треба уважати початком ширше заплянованої акції московського терору і переслідувань в Україні».

Документ за підписом голови організації М. Плав’юка закликає «зорганізувати публічну опінію у вільному світі» на захист безправно переслідуваних письменників, митців і діячів культури в Україні.

У подальші роки у Канаді, США та інших демократичних державах були створені комітети допомоги і оборони українських політичних в’язнів у СРСР. Не припинялися й акції зі збору коштів на допомогу репресованим та їхнім рідним.

«В цей час, коли відважні сини і дочки українського народу стають на захист своєї Батьківщини і за те терплять не тільки вони самі, але і їхні родини, нашим обов’язком є організувати для них допомогу і оборону та фінансово-матеріяльну поміч, пересилаючи їм і їхнім родинам посилки з харчами та потрібними для щоденного вжитку речами», – йдеться в одному з обіжних листів Координаційної ради Ідеологічно споріднених націоналістичних організацій.

Світовий конгрес вільних українців закликав у всіх країнах поселення українців проводити маніфестації та віче на захист переслідуваних в Україні діячів культури, які повинні були надсилати відповідні матеріали і списки незаконно засуджених українців до Міжнародної конференції ООН з прав людини, що проходила у квітні – травні 1968 р. у Тегерані.

У подальшому підписаний радянським урядом у 1975 р. Прикінцевий акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що вимагав дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини, став підгрунтям для виникнення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, що також відома як УГГ.

Однак уже з перших місяців роботи Групи почалися переслідування, ув’язнення та репресії проти її учасників і засновників. Відтак списки українських емігрантів поповнили Петро Григоренко, подружжя Раїси та Валентина Морозів, Надія Світлична, Ніна Строката та інші, які приєдналися до зусиль діаспори у боротьбі за незалежність України. Наближалася перебудова, а з нею і розпад «найбільшого в світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору» [цитата Н. Світличної – авт.] – Радянського Союзу.

У своєму зверненні у зв’язку із проголошенням державної незалежності України президент Української Народної Республіки в екзилі М. Плав’юк висловив переконання, що за нових умов патріоти України зможуть використати можливості для остаточного припинення діяльності Комуністичної партії «як агентури московського комуністичного центру».

Однак протягом наступних понад двох десятків років остаточно позбутися важкої радянської спадщини нам не вдалося і сповнена героїзму і драматизму боротьба за незалежність України, що у висліді років набувала різних форм, триває.

Станіслав Бичек, Людмила Ващук

Читайте також

Українка стала гостею благочинного Гала-вечора князя Монако
Важливе, Новини, Світ
0 shares0 views

Українка стала гостею благочинного Гала-вечора князя Монако

vidia.ua - Вер 29, 2019

Українська продюсерка Марія Гражина Чаплін стала гостею найпрестижнішого заходу Монако - Monte-Carlo Gala for the Global Ocean, який відбувся 26 вересня, повідомляє VIDIA.…

З істоіії українців діаспори. Шлях до волі Никифора Григоріїва
Публікації, Україна
0 shares0 views

З істоіії українців діаспори. Шлях до волі Никифора Григоріїва

vidia.ua - Вер 26, 2019

Нещодавно, побачило світ біографічне дослідження, присвячене першому  директору Української служби «Голосу Америки» Никифору Григорієву. Це – монографія кандидатки історичних наук, доцентки Київського національного…

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…