Співзасновниця Razom: “Зміни треба починати всередині країни”

Розмова проекту Global Ukraine News  із українкою, котра залишила престижну роботу у США, аби робити реформи в Одесі —технічним директором Одеської області в новій команді Саакашвілі та президентом благочинної організації Razom (США) Любою Шипович.

Фото: з Facebook Lyuba Shipovich

Фото: з Facebook Lyuba Shipovich

— Любо, яка ваша професійна діяльність? Чим ви займались в Нью-Йорку і чому вирішили повернутись в Україну зараз?

— Я за фахом програміст, закінчила Києво-Могилянську Академію. Останній диплом – Master of Science in Computer Science. Після навчання поїхала в Нью-Йорк, працювала в компаніях, що спеціалізуються на програмному забезпеченні, на різних посадах, починаючи з програміста, була Chief Technology Officer (технічний директор) компанії. З початком Майдану активно брала участь в усіх подіях, які відбувались в Україні, але здалеку, з Нью-Йорка. Ми проводили і протести в Нью-Йорку, і лобіюванням займалися, також збирали кошти на закупівлю спочатку речей і продуктів для Майдану, потім це було для поранених, госпіталів, постраждалих від військових дій. Єдине, що ми ніколи не передавали – гроші.

Так було вирішено ще в кінці січня 2014 року, коли утворилась організація RAZOM, я була співзасновником організації, зараз – діючий президент. Ми вирішили, що будемо передавати не кошти, а ціленаправлену допомогу. Якщо збираємо певні пожертвування, то зразу ж матеріалізуємо їх в потрібні для України речі: обладнання для госпіталів, якісь речі для сімей постраждалих чи загиблих.

Моє життя з 1 грудня 2013 року розділилось на дві частини: була 8-ми годинна робота та інші 16 годин на добу була Україна, Майдан. Окрім прямої допомоги ми займалися юридичним аналізом ситуації в Україні, спільно з Нью-Йоркською юридичною школою, також займались лобіюванням інтересів України в Вашингтоні, кілька акцій робили в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку. Ще розробили проект ОКО – це моніторинг іншомовних ЗМІ на предмет згадувань про Україну, тобто відбувались різні події і ми, так би мовити, «заміряли температуру».

У такому темпі пройшло півтора року і одного разу, сидячи на роботі, я зрозуміла, що так буде завжди. Спочатку це виглядало як щось тимчасове, але бігти марафон в темпі спринту дуже важко. Був один з днів в червні 2015 року, коли я зрозуміла, що так не можна, треба щось обирати. Я пішла і звільнилась. На той момент мені здавалось, якщо я сфокусуюся на українських питаннях, цей «марафон» вдасться пробігти швидше. Так я вийшла на команду Саакашвілі і вже в серпні 2015 року я була в Одесі.

Зараз я активно працюю в Одесі, іноді заїжджаю в Київ, співпрацюю з багатьма обласними містами України, зокрема в сфері ІТ.

— Тобто, ваша активна діяльність та, зокрема, функціонування організації RAZOM почалося з Майданом в Україні, але переїзд в США відбувся набагато раніше. Чи мало місце якесь бажання знайти рідну душу, українця, на чужині?

— Я поїхала в Америку на початку 2008 року. Закінчила на той час університет. Це було страшне розчарування в українських реаліях взагалі, в першій революції, яка не вдалась. Через якийсь юнацький максималізм, я ще вірила в перший Майдан, в ті політичні сили, які тоді були. Я їхала з України, спрямовуючись на те, що їду як раз в іншу країну, де в мене буде інше життя, більше можливостей, перспектив.

Люди, які переїжджають, зазвичай говорять про якийсь період адаптації, в мене його не було. Через 10 днів після прильоту я вийшла на роботу, в мене просто не було часу на адаптацію. В тій компанії, де я працювала, була єдиною не американкою, що теж вплинуло на те, що мене швидко поглинуло американське життя.

Робота займала багато часу, тому я не мала можливості спілкуватися з українцями чи іншими представниками пострадянських країн. Ми навіть з батькам деякий час зустрічались в Європі, в Україну не їздила.

Але з часом виникають ситуації, в котрих ти зіштовхуєшся з Україною. На роботі стався один випадок, коли компанія найняла людей, котрі допомагали нам з розробками. В якийсь момент я зрозуміла, що насправді код пишуть не в Чикаго, а десь з наших країв. Я спитала в менеджера з Чикаго, де сидять його розробники, бо там в коментарях іноді проскакували російські слова, він відповів, що програмісти їхні в Новосибірську. Я почала з ними напряму спілкуватись, але часова різниця Нью-Йорк – Новосибірськ – 11 годин, що було досить важко. Все спілкування відбувалося вночі, а зранку треба було їхати в офіс. В якийсь момент я просто запитала власника компанії, скільки він платить за програмістів, які сидять в Новосибірську, і запропонувала знайти спеціалістів в Україні дешевше для того, щоб часова різниця складала тільки 7 годин, і зручніше було працювати. Він спочатку дуже скептично віднісся до цієї ідеї, але потім, по суті, він мені дав право на відкриття офісу в Києві. І от я власника, який навіть в Європі не був, притягнула в Київ, показала місто, ми обрали офіс, почали набирати людей. І таким чином відновився мій зв’язок з великою Україною.

В Америці я не підтримувала зв’язок з українською діаспорою, нікого там не знала. Фактично, з діаспорою я зіштовхнулася лише коли почався Майдан.

Мітинг «Prevent a war in Ukraine!», Вашингтон, березень 2014 року

Мітинг «Prevent a war in Ukraine!», Вашингтон, березень 2014 року

Акція «Keep Putin out of Ukraine», Вашингтон, лютий 2014 року

Акція «Keep Putin out of Ukraine», Вашингтон, лютий 2014 року

— Але проекти RAZOM досить різнопрофільні?

Так, у нас в RAZOM виділено 6 напрямків, по яких ми працюємо. RAZOM Culture – це комітет, який займається організацією різноманітних культурних заходів, концертів, виставок, показів фільмів тощо. RAZOM Aid – це безпосередньо допомога Україні, куди входить допомога сім’ям постраждалих і загиблих, допомога переселенцям і т.д. Є ініціатива Support Hospitals – це передача обладнання в Україну, в госпіталі. Наступна ініціатива – RAZOM Think – організація круглих столів, конференцій в університетах, туди ж входить проект ОКО. Крім того, напрямок RAZOM ІТ – промоушен українського ринку ІТ.

Захід ініціативи RazomIT «Ukraine Rise of Tech Nation», грудень 2015

Захід ініціативи RazomIT «Ukraine Rise of Tech Nation», грудень 2015

І остання ініціатива, яка стартувала в серпні 2015 року – це RAZOM Одеса. Це, загалом, моя присутність і Наталки Щерби, яка була зі мною в Одесі, а зараз повернулась в Пенсильванію. Це в нас на фронт-лайн, а ще ми говоримо, що в нас є бек-офіс. Це певні люди з Нью-Йорка, Вашингтона, які допомагають з проектами для Одеси та для України загалом.

— А хто ще допомагає в реалізації проектів? Чи є там якісь донори? Чи отримуєте підтримку від влади?

— Основне фінансування – це приватні пожертви від людей. Хтось особисто, хтось переводить кошти через великі компанії, в Америці є така функція, коли компанія ще додає свій відсоток. Ми жодного разу не брали кошти в великих міжнародних фінансових організацій, або якісь дуже великі суми від однієї людини. Тобто зазвичай – приватні невеликі внески. Це дає нам можливість бути досить незалежними.

Зараз ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, які представлені в Україні, зокрема, по проекту Е-government. Це допомога з тренінгами, наприклад, для держслужбовців, як користуватися певними продуктами.

В Україні, якщо ми співпрацюємо з фінансовими організаціями, то це теж переважно не фінансові активи, а власні заощадження.

— Чи залучаєте и діаспорВян, місцеву владу? Чи підтримує вас Посольство України в США?

— Звичайно, певні івенти робляться для діаспор, інші – силою діаспори для американців. Але це не має вигляду якогось фінансування, тільки приватні невеличкі donations. В Америці ми також працюємо з українськими організаціями, які вже існують давно або нещодавно виникли. Намагаємося насправді працювати з усіма, бо недарма ж і назву таку вибрали – RAZOM.

RAZOM на зустрічі «Global Maidan A Gathering in NYC for Civic Activists»

RAZOM на зустрічі «Global Maidan A Gathering in NYC for Civic Activists»

— Цікаво, як представники влади взагалі ставляться до громадських ініціатив?

— Коли ми проводили акції в підтримку Майдану кожні вихідні, в нас склалися дуже теплі стосунки з Нью-Йоркською поліцією. Вони нас дуже любили, бо в нас все було організовано, ми з раціями, по периметру, все знали. І коли вже Майдан закінчився, ми перестали виходити, нам подзвонив поліцейський, з яким ми тоді контактували і питав, коли ми вже знову вийдемо, бо вони за нами скучили. Крім того, ми постійно спілкуємося з конгресменами, особливо коли відбувалося лобіювання закону по Україні – 2828. Ми постійно дзвонили, зустрічалися з ними, пояснювали, як це важливо підтримати Україну. Там досить таки теплі стосунки склалися також.

Щодо українського представництва в США – в нас непогані стосунки з дипломатичними установами. Представники нашої організації брали активну участь у виборах. Ті, хто поїхав на ротацію, ми з ними зараз в Україні зустрічаємось, проводимо час. Дуже хороші стосунки в нас з українською місією при ООН. Коли ми робили заходи в ООН, як раз через українську місію замовляли кімнати в штаб-квартирі ООН. Щось вони нам допомагали, щось ми – їм, об’єднували зусилля. І зараз було представництво нового посла – Єльченка. RAZOMці їздили теж на це представлення, познайомилися, домовилися про співпрацю.

— Стосовно публічних акцій протесту: яким чином про вас писали в ЗМІ? Чи викликали ваші дії якесь негативне ставлення?

— Щодо найбільших наших акцій в Нью-Йорку – ЗМІ просто не могли обійти стороною, коли на Тайм Сквер вийшла тисяча українців. Про це звичайно писали, брали інтерв’ю у нас. З певними медіа ми вийшли вже на персональний зв’язок: десь ми їм дзвонили, давали коментарі, вони з нами зв’язувались, коли треба було висвітлити певні події в Україні.

Крім того, в Нью-Йорку ще є представники російських ЗМІ. Постійно на протестах був якийсь журналіст з МТВ чи Russia Today, там треба було обережним бути, бо коли даєш інтерв’ю, вони часто нарізку робили, видавали щось зовсім інше. В якийсь момент ми взагалі перестали з ними говорити, будь-що коментувати.

— «Політичні казуси», які, на жаль, не рідкість в Україні, в нашому Уряді, якимось чином впливали на діяльність вашої організації?

— Соромно було. При чому в Україні досить часто такі події відбувались. Особливо, коли ми спільно з Українським Конгресовим Комітетом Америки, з іншими організаціями плануємо «українські дні» в Вашингтоні, розписуємо програми для лобіювання, і тут то в Верховній Раді поб’ються, то в Мукачеве стріляти почнуть. І після цього приїжджати і розказувати, як Україна розвивається і як ідуть реформи, було досить важко.

А після подій в Закарпатті ми скасували поїздку в Вашингтон, тому що ми просто не знали, як можна просити про зброю для України, коли там в Закарпатті стріляють. І дуже часто працюєш, знаходиш якісь контакти, ведеш перемовини, і раптом – в Україні щось сталося, що перекреслює всю цю роботу.

— А як, на ашу думку, цьому можна було б зарадити, чи можливо мінімізувати або нейтралізувати вплив таких подій на ставлення суспільства інших держав до України?

— Якими б не були позитивні новини з України, негатив завжди привертає більше уваги. Коли от такі казусні випадки ставались, то розумієш, наскільки важко українським дипломатам, коли їм кожного разу доводиться виправдовуватись за те, що відбувається в Україні. І починаєш цінувати їхню роботу. Зміни треба починати всередині країни. Все одно люди в світі бачать, в них відкриті очі, вони розуміють, що відбуваються.

Протестна акція під Посольством Франції в США щодо продажу Містралів Росії

Протестна акція під Посольством Франції в США щодо продажу Містралів Росії

—  Наскільки великим є рівень зацікавленості влади і громадського суспільства Америки подіями в Україні?

— На рівні влади спав інтерес. Був момент, коли він був високий. Було піднесення після Майдану… Навіть, не зважаючи на початок війни, все одно були дуже великі очікування від нової української влади. Напевно, очікування були зависокі. Відчувалось потім в розмові від конгресменів розчарування: «Де Ваші реформи? Щось занадто повільно вони йдуть»…

Серед простих американців я не можу сказати, що було аж таке зацікавлення, але, напевно, більше людей стало знаходити Україну на карті, розуміти, що це взагалі окрема країна. Є люди освічені, які читають новини, слідкують за подіями і, відповідно, знають, що відбувається в світі, не залежно від того, Україна це чи Сирія, чи якась інша держава. А є люди, які просто не цікавляться. Якщо спитати на вулиці пересічних американців, то, мабуть, кожен третій знає про Україну.

І коли немає ніяких голосних подій, інтерес спадає. Зараз, після того як на Netflix з’явився фільм «Winter on fire», знову здійнялась хвиля стурбованості долею нашої держави, як свого часу після фільму Square про єгипетську революцію. «Winter on fire» дуже серйозно рекламувався, можна було побачити багато реклами в метро, магазинах, на вулицях, і це знову підняло інтерес суспільства до України.

— Чи є в США системна аналітична інформація про сприйняття України в американському суспільстві, існуючі іміджеві загрози та/або інформаційні виклики?

— В США вже існує багато організацій, які цим займаються. А українські дні в Вашингтоні – це вже подія, яка відбувається з певною періодичністю. Приїжджають українці в Вашингтон, зустрічаються з конгресменами, сенаторами, піднімають українське питання. Що ж до якоїсь масової роботи, якщо буде вимога – суспільство відреагує. От, наприклад, в Нідерландах, коли з’явились розмови про референдум, почалась активна діяльність українців, а до того про українців в Нідерландах ніхто не чув.

В принципі, і в Нью-Йорку, і в Вашингтоні є цілий ряд українських журналістів, які працюють на тому ж Голосі Америки, Ukraine Today, 1+1, вони всі подають інформацію, в тому числі англомовну.

Є багато блогів: українською, російською, англійською, які були до Майдану, після Майдану, і будуть.

Тобто, є професійна журналістика, є ті, хто це роблять в якості хобі. Хоча така ситуація спостерігається не всюди. От в Оклахомі, наприклад, немає українських журналістів на офіційних каналах, а у таких великих містах, як Вашингтон та Нью-Йорк є.

Розмовляла Катерина Литвінчова,

Community Manager Global Ukraine

Читайте також

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун
Україна
0 shares0 views

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун

vidia.ua - Лют 07, 2019

Лідери української діаспори виступили на захист Уляни Супрун, яку, нещодавно, рішенням судді Київського окружного адміністративного суду відсторонено від виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України,…

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго
Афіша, Чикаго
0 shares0 views

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго

vidia.ua - Лют 06, 2019

Українська команда ФК "Тризуб" (Чикаго) зіграє матч проти команди "Коламбус" (штат Огайо). Поєдинок з футзалу (різновид футболу в приміщенні) відбудеться в суботу 9…