Тебе потребує Україна #ЖивийМайдан

Напередодні другої річниці трагічних подій на Майдані ми публікуємо серію есеїв: спогадів, роздумів, особистих переживань Революції Гідності. Автори цих текстів — студенти молодших курсів Українського католицького університету та Львівської семінарії: майбутні богослови та священики. Їхні слова щирі та справжні — такі ж, якою була наша із вами революція.

Пригадую, немов то було вчора, перший раз, коли я прийшла на Євромайдан, де було близько тисячі людей, які під українськими стягами скандували: «Україна – це Європа!»… А тепер, коли бачиш у центрі міст і сіл фотографії загиблих Героїв, не віриться, що ціна волі, ціна демократії стала для кожного власною Хресною дорогою.

2084

У мене довгий час виникало враження, що ці події в Києві й інших областях України є якимось сном, що це не може бути реальністю. Бо ж про пролиття крові за волю я до сьогодні читала в підручниках з історії чи дізнавалася з перегляду американських, а бува й російських, фільмів. Тому для дівчини, яка прожила 17 років мирного життя і яка в школі не раз чула про ветеранів чи дітей війни, про воїнів УПА, «що все те було в таких-то роках… мало такі-то наслідки…», – події в Україні стали шокуючими. Я певною мірою була не готовою, коли треба було зібратись із думками, мені не виходило, страх та відчай поглинали повністю. На тих емоціях часом хотілось бігти під ті самі кулі. І тут я зрозуміла, що мене не навчили, як бути, коли агресори завтра прийдуть до тебе, що робити тоді, коли, здавалось, нічого не діє. Добрим уроком стали для мене зустрічі в Українському католицькому університеті з проректором Мирославом Мариновичем, отцем-доктором ректором Богданом Прахом, Владикою Борисом Ґудзяком, на яких черпала інформацію не тільки для мого розуму, а й для серця. Я ніколи не забуду, як, приходячи на такі зустрічі, я не знала, що мені робити, що далі буде і хто, врешті-решт, каже правду. А виходячи, ставала впевненою, що все буде добре, бо інакше й бути не може.

Також ніколи не забуду поїздку до Києва, де я на власні очі змогла побачити місце подій, бо до того часу моя увага і час були прикуті до монітору комп’ютера. Я була дуже вражена столицею. Найбільше у мою пам’ять врізалися сліди крові, які так і залишились на стінах Жовтневого палацу, тортур, прострілені кулею снайпера дерева, щити… За весь час перебування в Києві я дуже змінила світогляд, в одну хвилину зрозуміла, що більше не можна залишатися таким, як ти був раніше, більше не можна повертатись у старій «одежі» і з тими самими звичками. Бо тебе, як нікого іншого, потребує Україна. У мені ще не було такої любові до Батьківщини, до її людей, як тоді, коли я стояла на одній із вулиць Києва. Я не знаю, де бралась та сила, де брався той дух, а ще любов… Саме любов ставала домінуючою.

Пригадую, як мій тато, відправляючись до Києва, підійшов до мене і промовив: «Слава Україні! Доню, все буде добре!». І пішов… А ще згадуються мені ті вечори, коли моя мама з сестрою від ікони не відходили. Так, припавши на коліна, вони молили Богородицю за всіх чоловіків, і за свого… А ще моя бабуся, яка для мене стала розрадою, бо разом ми і оплакували смерті, й молились.

Я не можу сказати, що під час Революції, була суспільно активною (на відміну від моїх радикально переконаних ровесників), адже певною мірою вбачала свою активність у покращенні знань, поліпшенні знання іноземної мови. Тому не завжди під гучні крики молодих радикалів я вибігала на вулицю і гнала на місцевий Майдан. Але хочу сказати, що кожен робив своє: хтось витягував з-під куль поранених, хтось молився, а хтось ішов на роботу і сумлінно її виконував, бо відчував, що тепер інакше робити її й не зможе. Не було серед мого оточення людей, байдужих до долі Євромайдану і цілої України. Як би там не було, я вважаю, що Майдан об’єднав і зміцнив Україну. Він доказав найперше самому собі й цілому світу, що ми не є рабами. А ще викрив, хто є хто.

Маю велику надію, що це стане для нас великим уроком.

Олександра Батицька,

студентка 1 курсу філософсько-богословського факультету УКУ

Читайте також

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун
Україна
0 shares0 views

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун

vidia.ua - Лют 07, 2019

Лідери української діаспори виступили на захист Уляни Супрун, яку, нещодавно, рішенням судді Київського окружного адміністративного суду відсторонено від виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України,…

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго
Афіша, Чикаго
0 shares0 views

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго

vidia.ua - Лют 06, 2019

Українська команда ФК "Тризуб" (Чикаго) зіграє матч проти команди "Коламбус" (штат Огайо). Поєдинок з футзалу (різновид футболу в приміщенні) відбудеться в суботу 9…