Боєць, якого не було. Максим Клокун більше року намагається довести в суді, що він — інвалід війни

Максиму 25. І у нього більше немає правої ноги. Лишився її, підірвавшись на міні під Іловайськом. На війну пішов добровольцем. Каже, розумів, що його досвід і знання, отримані під час строкової служби, знадобляться на передовій. «Всі ми патріоти, сидячи на дивані», — після такого аргументу навіть рідна мати не змогла утримувати сина вдома. У лавах батальйону «Шахтарськ» він кілька місяців захищав країну. Ось тільки вона тепер його не визнає.

Фото: Dima Gavrysh

Фото: Dima Gavrysh

— Це абсурд! Як виявилося, в МВС просто немає документів, які б підтверджували, що я дійсно був на передовій. Півроку вони там щось розслідували. Потім було засідання суду. Заслухали двох свідків — хлопців, які мене пораненого з поля бою забрали. На тому все —сказали, чекайте рішення. Це було 9 липня. Дотепер рішення немає, — про свої поневіряння Максим розповідає з легкою посмішкою, ніби це все не про нього. Ми п’ємо чай на кухні у звичайній київській панельці. За вікном уже листопад.

Коли півтора роки тому в новинах стали все частіше повідомляти про загиблих на сході, Максим звільнився з компанії, де працював торговим представником, і пішов до військкомату. Але отримав відмову — його спеціальність, сказали там, армії зараз не потрібна. Вирішив йти іншим шляхом і попросився до тренувального табіру Правого сектора в «Десні».

— Місяць пробули там, з хлопцями познайомилися і після навчання вирішили їхати на фронт самі по собі. Домовилися, щоб нас взяли в «Шахтарськ». Руслан Онищенко — заступник командира — пообіцяв, що на передову потрапимо і зарплату будемо отримувати. Ще місяць чекали доформування батальйону в Дніпропетровську. Поки там стирчали, я хлопців натаскував: що таке розвідка боєм, як стріляти, як лад тримати. Ланцюгом йти — теж наука, — Максим захоплено розповідає про тонкощі військового мистецтва, розставляючи чашки на столі, мов солдат на полі бою.

30 липня його підрозділ отримав офіційний наказ їхати в зону АТО. Розквартирувалися в гуртожитку в Старобешевому. Патрулювали найближчі села. Чотири рази виїжджали під Іловайськ для розвідки боєм.

—Йшли полем соняшниковим у бік міста, аби змусити «сєпарів» показатися. Тоді їх позиції обстрілювали. Так-так, ми були гарматним м’ясом — йшли вперед, знаючи, що когось із нашого ланцюжка точно вб’ють.

Тоді було страшно. Але, каже Максим, був момент ще більш моторошний.

— Якось при затриманні довелося наставити ствол людині в потилицю. Певно, я боявся більше, ніж той затриманий. Все думав, що доведеться курок спустити, а раптом людина ця невинувата? Дуже страшно. У бою не так — там інстинкти спрацьовують.

Своє поранення Максим отримав у черговий розвідці боєм.

— Нас обстрілювали сильно. Я крок зробив і тут помітив чорне коло під ногою — на міну наступив. Звуку вибуху не чув — оглушило моментально. Але все усвідомлював. Мене відкинуло на пару метрів. Дивлюся, нога нижче коліна поруч лежить і тільки на тоненькій шкірці ще тримається. Кістка, артерії стирчать, кров хлище. Я за аптечку, а її немає — у мене на боці вибухнув один із запасних магазинів, осколками аптечку знесло і буквально вирвало шматки тіла.

Максим перериває розповідь, аби долити нам іще чаю. Тільки зробити це без сторонньої допомоги він не може. Як не дивно, хоча у Максима немає ноги, найбільше йому не вистачає рук.

— Раніше не замислювався, чого це вартує — мати вільні руки. Вони ж у мене тепер весь час милицями зайняті. Якось пішов на каву з одним товаришем, і так було соромно, що він мою каву мусив до столу замість мене нести. Та й взагалі нічого я більше не можу робити, як раніше. В душ сходити — проблема. До перукарні в сусідньому дворі дійти — проблема. У магазині щось купити — та ж історія. А якщо там ще й плитка мокра на підлозі, так взагалі кошмар. Кілька разів уже падав. З протезом воно набагато простіше було б. Мені волонтери дістали один — спасибі їм — але він не підходить: натирає так, що ходити все одно неможливо.

Хороший протез коштує захмарних грошей. Отримати його від держави безкоштовно, як годиться, Максим не може — за документами його в зоні АТО не було.

Фото: з домашнього архіву Максима

Фото: з домашнього архіву Максима

— Мене ж тоді з поля бою свої забрали. Джгут наклали. Ногу сподівалися ще врятувати, склали її на місце і п’ятою до автомата прив’язали. Пекельний біль. Кілька разів мені кололи знеболювальне, але воно не діяло. Відвезли в Старобешеве, звідти — на Київ. Частину ноги таки ампутували — все, що нижче коліна. Вже тут дізнався, коли лікувався, що в батальйон мене так і не оформили.

Тепер все ускладнюється ще й тим, що батальйон «Шахтарськ» незабаром розформували.

— Хоча адвокат мій каже, що це не грає особливої ​​ролі. Зараз у судах більше 600 подібних до моєї справ від хлопців з різних батальйонів — по жодній рішення ще не було. Мабуть, команда затягувати йде зверху.

У Максима дзвонить мобільний. Знайома одна допомагає залагодити юридичні питання, а заодно печеться про здоров’я хлопця.

— Ти ж знаєш, що таблетки, які ти п’єш, звикання викликають? — чую з трубки її гучний голос.

— Знаю-знаю, — відповідає Максим, і, закінчивши розмову, пояснює мені. — Знеболювальне сильне п’ю. Вже ломку собі заробив.

Хоча з моменту поранення пройшло вже більше року, біль у нозі Максима не відпускає.

— Болі дві. Одна така, як буває, коли по нерву вдариш, — мурашки по шкірі і пече сильно. Але це ще терпимо. А друга схожа на судому. Тільки дуже сильну. Схопити може коли завгодно.

Максим про це не говорить, але мені розповідали, що коли навесні він брав участь у серії тренінгів з психологічної реабілітації для військових, кілька разів йому доводилося пропускати заняття — частина ноги вище коліна, боліла так сильно, що Максим не міг навіть піднятися з ліжка.

— Добре хоч фантомні болі минули. А то сім місяців мене мучили. Прямо відчуваю — ікра пече, а її-то немає. Або п’ятка неіснуюча свербить. Дивне відчуття, — Максим знову посміхається сам із себе.

Він взагалі усміхнений хлопець.

Фото: з домашнього архіву Максима

Фото: з домашнього архіву Максима

— До мене у лікарню приходили з протезного заводу. Говорили, що як буде довідка про участь в АТО, зможуть за державний рахунок зробити мені хороший протез. А поки як у тому фільмі: «немає ручок — немає печенька».

— А є у тебе образа на державу за те, що все ось так?

— Що на них ображатися ?! Я ж не за політиків на війну пішов. Я за сім’ю туди йшов, за людей, — відповідає, не замислюючись. — Але знаєш, там, на війні, всі інакше. Пріоритети інші. Там життя цінується гостріше. Ділишся останнім з тим, хто поруч, адже завтра його може не стати. Братерство таке. Там разом їсиш, спиш, в бій ідеш — і важливо знати, що ти можеш розраховувати на товариша, а він на тебе.

Якийсь час Максим мовчить. Потім тихо додає:

— А тут такого немає.

 

Текст: Марічка Паплаускайте

Оригінал тексту на Wounded Warrior Ukraine

Wounded Warrior Ukraine є проектом некомерційної організації Healing War Scars Inc., заснованої у США в грудні 2014 року. Головним завданням проекту є надання психологічної реабілітаційної допомоги військовим та цивільному населенню, які постраждали від видимих і прихованих ран війни. Підтримати проект  Wounded Warrior Ukraine можна тут.

Читайте також

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун
Україна
0 shares0 views

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун

vidia.ua - Лют 07, 2019

Лідери української діаспори виступили на захист Уляни Супрун, яку, нещодавно, рішенням судді Київського окружного адміністративного суду відсторонено від виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України,…

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго
Афіша, Чикаго
0 shares0 views

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго

vidia.ua - Лют 06, 2019

Українська команда ФК "Тризуб" (Чикаго) зіграє матч проти команди "Коламбус" (штат Огайо). Поєдинок з футзалу (різновид футболу в приміщенні) відбудеться в суботу 9…