«Кращого місця у Вашингтоні для пам’ятника Голодомору не знайдеш»

Випускниця Гарвардського університету архітектор Лариса Курилас пройшла важкий шлях, щоб дочекатися цього дня – 7 листопада, коли офіційно презентують її дітище, «Поле пшениці» – Меморіал жертвам українського Голодомору 1932-33 років. Спочатку був брак фінансування з українського боку, але кошти згодом знайшлись, і незважаючи на всі перепони, довгоочікуваний Меморіал був зведений і встановлений у найбільш людному місті американської столиці. Архітертор Лариса Курилас спеціалізується на будинках та реконструкції церков, утім саме проект пам’ятника вважає одним із найважливіших проектів її життя. В інтерв’ю «Голосу Америки» пані Курилас коротко розповідає про довгі роки спорудження монумента.

— Пані Ларисо, яким саме чином Ви брали участь у цьому монументі?

— Я довідалась про конкурс у 2009 році, взяла участь у ньому, доставила свої матеріали до Києва. Мені в цьому допомогли українські жінки, у нас є така мережа. Потім я стала фіналістом конкурсу, і вкінці кінців мій проект був узгоджений Комісією мистецьких справ федерального уряду США.

—Що було найважчим для Вас під час роботи над цим проектом?

— Це було завдання, як промовити до людей про цей великий Голодомор, злочин проти народу. І щоб не лише про українців, щоб люди подумали над тим, як страшно це є – голод. А якщо це є штучний голод, це значно страшніше.

— Чи хтось Вам допомагав створювати цей монумент? Скільки людей працювало над ним?

— Щоб збудувати такий монумент, це вимагає співпраці багатьох людей і компаній. Моя роль у проекті є архітектор дизайну. А ще є архітектор спорудження деталей пам’ятника. Одночасно тут я також виступаю скульптором цього монумента, хоча не є скульптором за професією. Я мала концепцію цього переходу пшениці від позитиву до негативу. І для створення самої скульптури ливарня Laran Bronze у Пенсильванії дуже багато допомогла в цьому. Я їх вважає співскульпторами цього проекту.

Я фотографувала пшеницю, а вони створили на комп’ютері макет пам’ятника. Виробляли форми, з’єднували їх докупи. Цей пам’ятник зроблений із 22 частин. І кожна буква — це окремі вилиті частини з бронзи.

Після цього був будівельник Forrester Construction Company, і найважливіший субконтрактор – це ті, хто виробляли камінь на скульптуру. Цей процес тривав пару років, і я думаю, є гарний результат цього.

— Отримати шматок землі фактично в центрі міста, навпроти залізничного вокзалу Union Station – найбільш завантаженої станції Вашингтонського метрополітену, — і поставити тут пам’ятник, як Вам це вдалося?

— Сама земля є власністю федерального уряду. Коли Конгрес дозволив встановлення пам’ятника (у 1996 році – ред.), частиною цілого процесу було вибрати місце у Вашингтоні для цього монумента. Це тривало два роки. Був перегляд площі всіма федеральними агенціями, щоб це узгодити. Коли знайшли площу, почався конкурс на це дуже специфічне місце у Вашингтоні.

— Чим це місце специфічне?

— Якщо ми хочемо поширити знання про Голодомор, то це дуже добре місце. Тут проходить багато людей пішки, переїжджають автомобілі, туристичні автобуси. Це дуже видне місце у Вашингтоні.

Дехто може думати, що коли мова йде про Голодомор, то це має бути у затишку, наприклад, на цвинтарі, щоб люди там зупинялися і думали про це.

Але тут важливішою є роль, щоб дійсно поширити знання про Голодомор – і кращого місця для цього немає.

Голос Америки