Про найперших українських емігрантів: музейні скарби

«Кобзар» Шевченка, рушник та ікону – ось що брали з собою в дорогу перші переселенці з України, що вирушали в пошуках кращої долі світ за очі ще наприкінці XIX століття. За ними були мільйони інших – друга, третя, четверта хвилі еміграції. Історію світового українства та творчі здобутки діаспори збирає, вивчає та експонує унікальний київський Музей культурної спадщини. Про історію закладу, найцікавіші експонати та амбітні плани Музею культурної спадщини розповідає його очільниця Оксана Підсуха.

Фото з Facebook Оксани Підсухи

Фото з Facebook Оксани Підсухи

— Пані Оксано, розкажіть, будь-ласка, з чого і коли починався музей.

— Музей було створено в 1999 році. В 90-ті роки, після десятиріч повної ізоляції українців світу від Батьківщини, в них нарешті з’явилась можливість відвідати рідну землю та ознайомити народ України зі своїм творчим доробком. З іншого боку, молода держава також була зацікавлена в поверненні мистецьких та історичних пам’яток українців на Батьківщину, адже вони є визначною сторінкою історії та культури народу України. «Хрещеним батьком» музею став талановитий український художник Олекса Булавицький зі США, який подарував Україні 40 із своїх малярських робіт. Прикметно, що велика частина переданої колекції – це написані з натури українські поселення в Канаді, в провінції Манітоба, де селились українські поселенці першої хвилі еміграції. Ці мальовничі пейзажі — канадсько-українські церкви, стодоли й хутори із суто українськими назвами «Хутір Сірка» чи «Хутір Нью-Київ» — і стали початком колекції, яка зараз налічує близько 8 000 експонатів.

— А чи збереглася історія про найперших українських емігрантів? Хто були ці люди?

— Серед найперших відомих іммігрантів-українців, історики називають Агапія Гончаренка, уродженця Київщини. Він був ченцем Києво-Печерської лаври і мав виразні антикріпосницькі погляди, був знайомий із Тарасом Шевченком та Миколою Кулішем. Втікаючи від переслідувань царської влади, в 1865 році Агапій виїхав на прощу на Афон, а потім іммігрував до США. Проживав у Бостоні, потім у Нью-Йорку та Сан-Франциско, де врешті придбав собі садибу, назвавши її «Україна». В нашому музеї зберігається книжка спогадів цієї непересічної людини, відданого патріота.

kult-spadshch-exp1

— У який спосіб поповнювалась колекція?

— За кожним полотном, книгою чи документом, що зберігається в музеї, стоїть неймовірна життєва історія, найчастіше драматична. Так, приміром, у нас експонується ряд живописних полотен Людмили Морозової, яка народилася і виросла в Києві, навчалася у Федора Кричевського і була яскравою зіркою, що сходила на українському мистецькому олімпі ще до Другої світової війни. Морозова захоплювалась сакральною архітектурою, була набожною людиною. Тож коли в 1930-ті роки радянська влада безжально руйнувала храми, дівчина переживала це як особисту драму і як могла чинила супротив цьому варварству. Під час Другої світової Людмила спочатку переїздить до Львова, потім опиняється в Ді-Пі таборах і, нарешті, знаходить свою другу домівку в США. Все своє американське життя мисткиня сумувала за Україною, Києвом і понад усе мріяла, аби в Києві були відновлені християнські святині — Успенський та Михайлівський собори. Повернулася Людмила додому вже після смерті. Згідно заповіту, її поховано в рідному місті, на міському цвинтарі Берківці, а полотна мисткині передані як дарунок художниці до нашого музею.

Перед тим, як потрапити в музей, неймовірно довгий і складний шлях пройшов творчий доробок і славетної династії Кричевських. Три покоління митців цього надзвичайно обдарованого роду після Другої світової війни та драматичних поневірянь післявоєнною Європою опинились в різних куточках світу – Франції, США, Венесуелі. Здавалося, Україна назавжди втратила безцінний творчий скарб Кричевських. Однак після здобуття Україною незалежності онуки Федора та Василя Кричевських передали в дарунок Батьківщині досить вагому частину родинного творчого спадку. Так, завдяки онучці Катерині Кричевській-Росандич (США) в нашому музеї опинились справжні перлини — ескізи Василя Кричевського, живописні роботи Миколи Васильовича Кричевського та чудові акварелі самої Катерини Кричевської-Росандич.

kult-spadshch-exp2

— А яким життям зараз живе музей?

— Музей, як і вся культурна галузь, вочевидь, зараз переживає надскладні часи. Державний бюджет на культуру скорочений в рази, заробітки працівників галузі мізерні, якщо не сказати, жебрацькі. Однак, попри це, ентузіазм у нас надзвичайний. Ми усвідомлюємо свою приналежність до українського культурного «фронту», де перемога сьогодні не менш важлива, ніж на інших фронтах. Адже саме культура формує національну свідомість, сприяє ототожненню себе зі своїм народом, зі своєю державою, виховує патріотизм та впливає на громадянську позицію. Останні драматичні події, які розгортаються на сході Україні, беззаперечно доводять: національна безпека та державна цілісність безпосередньо залежить від рівня культури громадян країни, національної та культурної ідентифікації народу.

Разом із тим, ми бачимо і зустрічний процес, – як активно тягнуться сьогодні люди до культури, мистецтва. Коли навколо війна, коли на фронті ми щодня несемо втрати, коли вся країна засинає і прокидається в тривозі, людям необхідно хоч ненадовго зануритись в атмосферу прекрасного, зробити ковток свіжого повітря, провести час в колі однодумців.

Тож ми радо відкриваємо двері нашого музейного дому для всіх, кого цікавить історія України та вітчизняна культура, втілюємо в життя різноманітні мистецькі проекти, пропонуємо киянам концертні, виставкові та лекційні програми, влаштовуємо благодійні культурні акції та майстер-класи.

Наведу один приклад. Минулого року ми започаткували великий культурно-мистецький проект під назвою «Гостини у діаспори». До участі ми залучили волонтерське об’єднання «Народний тил», разом із яким влаштували дві грандіозні вечірки з метою збору коштів на придбання кровоспинного препарату Celox для бійців нашої армії. «Гостини» включали цікаву мистецьку програму, до якої долучилися відомі українські митці, в межах заходів були організовані виставки-продажі творів майстрів української кераміки та аукціон молодих українських художників «Дебют». В цьому році «Гостини у діаспори» відбуватимуться в форматі вечірок, присвячених різним країнам, де активно представлена українська діаспора. Так, в квітні 2015 року ми плануємо влаштувати французькі «Гостини», на честь киянина – емігранта Сержа Лифаря, влітку – американський вечір, присвячений 100-річчю створення «Федерації українців в Америці», восени – канадійський, до 140-річчя видатного хормейстера Олександра Кошиця.

kult-spadshch-exp3

— Чи підтримує музей стосунки з діаспорними організаціями та українцями за кордоном?

На жаль, в останні роки київський музей майже втратив контакт із світовим українством. Зараз ми почали активно надолужувати згаяне. Тим більше, що завдяки інтернету світова українська спільнота стала значно доступніша. Отже, одним із ключовим завдань, яке музей наразі ставить перед собою, є пошук і повернення в Україну творів мистецтва та особистих архівів видатних українців світу, а також збирання документів та артефактів, що відображають історію еміграції українців. Ми пам’ятатимемо, вивчатимемо і збережемо цей безцінний скарб для нащадків. Користуючись нагодою, ми хочемо донести нашу позицію, наше щире зацікавлення в поверненні культурної спадщини українців на Батьківщину, і до читачів вашого видання.

Хочу зауважити, що задля вирішення наших амбітних творчих планів перші кроки вже були здійснені. Так, нещодавно було створено «Міжнародний благодійний фонд світових українців «Діаспора», який має на меті сприяти культурним зв’язкам українців світу та поверненню їхньої спадщини додому, а саме в наш музей. Фонд очолює киянка Юлія Ковальська, патріотка, надзвичайно активна і порядна людина. Сподіваюсь,за сприяння цього фонду музей зможе зробити чимало на користь українського народу.

— У вашому музеї представлені персоналії, що опинились в різних куточках світу та мали різні долі. Що, на ваш погляд, об’єднує цих людей?

— Це, насправді, тема для дисертації, а не для інтерв’ю. І все ж, спробую відповісти коротко. Всі вони народились на українській землі і до останнього подиху несли в собі Україну, де б вони не жили і якою б мовою не розмовляли. Тут доречно згадати епізод із життя Сержа Лифаря, коли на одному з урочистих прийомів сам Шарль де Голль пропонував йому французьке громадянство. Він сказав: «Весь світ вважає Вас великим французом. Чи не час стати французом і за паспортом?» На це Серж відповів: «Щиро дякую, пане Президенте, але моя Батьківщина — Україна й улюблений Київ».

Інтерв’ю підготоване та надане прес-службою Музею культурної спадщини

Читайте також

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун
Україна
0 shares0 views

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун

vidia.ua - Лют 07, 2019

Лідери української діаспори виступили на захист Уляни Супрун, яку, нещодавно, рішенням судді Київського окружного адміністративного суду відсторонено від виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України,…

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго
Афіша, Чикаго
0 shares0 views

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго

vidia.ua - Лют 06, 2019

Українська команда ФК "Тризуб" (Чикаго) зіграє матч проти команди "Коламбус" (штат Огайо). Поєдинок з футзалу (різновид футболу в приміщенні) відбудеться в суботу 9…

Перший директор “Голосу Америки”, Никифор Григоріїв – речник української демократії
Важливе, Світ
0 shares0 views

Перший директор “Голосу Америки”, Никифор Григоріїв – речник української демократії

vidia.ua - Лют 06, 2019

9 лютого виповнюється 136 років від дня народження одного з лідерів Української національної революції 1917–1921 рр. та українського еміграційного осередку у Чехословаччині, першого директора…

  • роман

    МОЇ РОДИЧІ ЯКІ ВИЇХАЛИ З ЛЬВІВЩИНИ ДЕСЬ НА ПОЧАТКУ
    19 СТОРІЧЦЯ ЇХНЄ ПРЗВИЩЕ РОНЬСКІ
    МОЯ БАБУЛЯ РОНЬСКА СОФІЯ ЖИЛА В КОРОЛІВСКОМУ
    ГОРОДИЩЕ БІЛЯ М. ХОДОРОВА
    А ЇЇ БРАТ РОНЬСКИЙ ГНАТ З ДРУЖИНОЮ МАРІЄЮ ЖИЛИ В
    ХОДОРОВІ УЖЕ ПОМЕРЛИ.
    В МЕНЕ Є ФОТОГРАІЇ ПРИСЛАНІ З АМЕРИКИ РОДИНИ
    РОНЬСКИХ ЯКІ МЕНІ ВІДОМО ЩО ВОНИ ПРОЖИВАЛИ В
    НЬЮ ЙОРКУ.
    ПРОСИВ БИ ДОПОМОГТИ ЗДІЙНИТИ ЗІ МНОЮ ЗВЯЗОК .Я РОМАН ГРИГОРОВИЧ
    ПАРТИКА ПРОЖИВАЮ У ЛЬВОВІ.
    МОЯ ЕЛЕКТРОННА ПОШТА part.roman@Gmail.ua
    Бувби дуже вдячний такому котакту.
    Слава Україні.