Що далі? Перший екзамен на професійну дієздатність

«Люди, які вселяють страх, тим самим показують, що вони боягузи». Р.У.Емерсон.

Люди, які зібралися у Києві на найбільшу  і найтривалішу у Європі  протестну демонстрацію всіх часів, добилися перемоги – диктатор Янукович у поспіху втік, залишивши посаду, коханку, маєтки, мільйонну партію і всю 46-мільйонну державу. Найближчі його прибічники, що ще кілька днів тому запопадливо дивилися йому в очі і, вважаючи себе державотворцями світового рівня, на всіх щаблях державної влади із за взяттям впроваджували його незаконні і протинародні забаганки, через добу після втечі почесного керманича партії, раптово «прозріли» і хором з усіх кінців країни стали валити всю вину за минуле на нього з най ближчими чотирма прибічнками, доказуючи свою непричетність до содіяного у період чотирирічного правління і готовність продовжувати «розбудовувати» державу. Навіть простим і неупередженим людям гидко сприймати з телеекранів їх мораль і «сіркові очі» на масних обличчях.

Перемога дісталася після 94 днів стояння на морозному і слякітному  Майдані у димах пожеж, жорстокому тиску прихильників диктатора і ціною життів 84 загиблих, число яких зростає, понад півтисячі поранених і понад 300 пропалих безвісті. Смерті протестувальників відбували ся у прямому ефірі телеканалів. Член партії Януковича Олена Бондаренко з неприпустимою для жінки цинічністю сказала, що «дії правоохоронних органів були ще недостатньо жорстокі». У народі Януковича вже прозвали Віктором ІІ Кривавим, як російського імператора Миколу ІІ, за наказом якого у 1905 році у Петербурзі в «криваву неділю» розстріляли  понад 130 і поранили понад 400 мирних демонстрантів. У відсотковому відношенні до чисельності населення це значно менше від втрат на Майдані.

Розстріл протестувальників здійснювали бійці спецпідрозділу «Беркут» з автоматів і снайпери зі спецгвинтівок. Більшість померлих – від вогнепальних ран у голову, серце і легені. Ніхто не стріляв по ногах! Гордий і зіркий карпатський яструб беркут, як символ сили і сімейної вірності (в Україні залишилося не більше 15 пар птахів) з двохметровим розмахом крил, довготривалим, до 50 років, життям тепер став асоціюватися з жорстокістю вбивць. Керівники компаній, назви яких чи їхньої продукції мали назви «Беркут», стали відмовлятися від них.

Репортажі з власних маєтків Януковича (20 авто у гаражі і позолочені крани умивальників) і його кума генпрокурора Пшонки (портрет у одязі Цезаря (мабуть, генпрокурор не знав, що його вбив Брут), мармурові погруддя та відсутність бібліотеки) тільки підтвердили їх жадібність, манію величності, безкарності, неможливість законного придбання всього та збочені естетичні  смаки. Диктаторами не народжуються, ними стають у процесі захоплення все більшої влади. Всі відомі у світі диктатори (у Бірмі, Зімбабве, Кампучії, Північній Кореї) були з психічними відхиленнями і яскраво вираженою манією величності. Знаючи про гріховність і пустотність матеріального, вони діяли всупереч прикладу Христа, який на спроби спокусити його дияволом, віддав перевагу добру.

Оглядаючись на історичну боротьбу за встановлення незалежності України у ХХст. варто погодитись з висловлюванням уродженця сучасної Кіровоградщини Левом Троцьким  (Лейбою Бернштейном) у вигнанні у Мексиці, що «Україна є особливо багатою на досвід із хибних шляхів боротьби за національне визволення».

Корені сучасних подій розпочалися ще у 1991р. Президент Леонід І за неповні 32 місяці свого перебування на посаді запам’ятався громадянам не тільки ручними візочками, якими вони вивозили свою продукцію для реалізації до Росії, та допуском російського флоту до Криму. (Л.Кравчук у 1989р. відстоював заборону в Україні Народного Руху, першим у 1994р., задовго до виборів оголосив, що президентом буде В.Янукович, але це не здійснилося, 12 років був депутатом Верховної Ради  незалежної України, за негромадянську позицію позбавлений звання почесного доктора Києво-Могилянської Академії , у 2013р., при президенті В.Януковичу, очолював Конституційну асамблею, але результатів її діяльності народ так і не побачив). Ще не встигли висохнути чорнила на даній президентом 5 грудня 1991р. українському на роду присязі на служіння, як вже 12 грудня ним у Києві, місті апостола Андрія Первозванного, поспішно був підписаний закон про відміну в одній з найбільших держав ортодоксального християнства, кримінального покарання за заняття содомським гріхом, з чим століттями боролися церква і царський уряд. На Січі винуватця за цей гріх прив’язували до стовпа сорому і вбивали палицями. Згідно ст.995 кримінального кодексу (КК) імперії від 1832р. викрита у мужеложстві особа каралася «позбавленням всіх прав стану і висилалася до Сибіру на 5 років». В УРСР за цей проступок по ст.122 КК карали позбавленням волі на один рік. Очевидно, що причетних до запровадження в Україні закону про відміну покарання за содомський гріх варто б прозивати, як в п’ятикнижжі, гидотниками чи содомітами. (Під тиском Європи Росія відмінила покаран ня за мужеложство через 6 років після України).

126 місяців каденції президента Леоніда ІІ (Кучми) пройшли під девізом «прихватизації» об’єктів важкої промисловості та нафтопереробних заводів, як джерела поповнення держказни, та процвітаючої корупції. На жаль, більшість з приватизованих підприємств, вже іноземних, за раз простоює, позбавивши українців робочих місць. Каденція президента завершилася Помаранчевою революцією, скасуванням його мрії, всупереч конституції, балотуватися на третій термін і ліквідацією зійшошовших паростків диктатури.

61 місяць президентства Віктора І (Ющенка) з початкової ейфорії на родних очікувань відродження демократії і економічного поступу пройшов в атмосфері ледачого (майже сонного) керівництва, відсутності реагування на поточні виклики, внутріпартійних чвар і подальших всеохоплюючих всі щаблі влади корупції і кумівства. Віктор І здійснив унікальний у світовій політиці крок – реінкринував з політичного цвинтаря свого політичного супротивника В.Януковича і підняв його на олімп влади, призначивши на посаду голови уряду з широкими повноваження ми. Каденція Віктора І завершилася його катастрофічною поразкою на чергових президентських перегонах у 2010р.

Після 2010р. в українській політиці з’явилися «тушки» (більш підходящим було б «флюгери»), депутати, які у процесі каденції переходили з однієї політпартії в іншу, і «ті тушки» – безробітні і безсімейні спортсмени-бандити. Це третє покоління присланих на південний схід України у 20-х роках ХХст. більшовиків-негідників для індустріалізації. Влада Януковича їх мобілізувала, озброїла і очолила працівниками міліції. За мізерну платню ці, з фашистською ідеологією, молодчики, які через особисті негаразди здатні стати навіть шахідами, зараз готові виконувати будь-які протиправні вчинки – розганяти мітинги, палити автомобілі активістів, грабувати житло, викрадати людей, завдавати їм побоїв і на віть їх вбивати. М.Горький радив:”Ліквідуйте гомосексуалізм і зникне фашизм“. Українські науковці і соціологи ще не дали оцінки явища «ті тушок» і загроз суспільству від них.

За останні роки українські прикордонники “відзначилися“ тим, що довгий час не знали про підземний хід через лінію кордону з Ужгорода до Словаччини, пропустили невідомо як з України викрадачів з палестинцем і він опинився у ізраїльській в’язниці та іншими резонансними перетинами високопосадовцями державного кордону. Прикодонні війська України вже 13 років очолює генерал армії, колишній радянський замполіт без прикордонної освіти. Незважаючи на недавні заклики депутатів Верховної Ради посилити охорону кордону України, за остані дні через халатність прикордонників з держави без проблем виїхало багато прихильників і високопосадовців екс-президента Януковича, підозрюваних у здійсненні правопорушень.

Для українців в період протистояння на Майдані не була дивною байдужість керівників провідних держав і в цілому Євроунії до долі України. Висловлювалися тільки співчуття і побажання досягнути компромісу з владою. На єдине бажання протестувальників до Євросоюзу ввести санкції до деяких українських високопосадовців Європа залишається байдужою до сьогодні. Ця поведінка так нагадує 1918-22рр., коли європейські політики постійно і довго обіцяли і нарешті  «справедливо» колегіально  вирішили надати Галичині “самостійність” шляхом її пере дачі новоствореній Польщі. Українці з вдячністю сприймають сучасні дійові зусилля урядів США і Канади по виходу України з кризи і допомоги їй по відновленню економіки.

Всі у світі чекають на формування уряду України, після чого навіть Росія вимушена буде визнати його легітимним. Сучасні лідери українських опозиційних партій постійно декларували про створення професійного і погодженого з Майданом уряду. Фактично на Майдані вони його не погодили, а обмежилися тільки озвученням кандидатур міністрів і не звернули уваги на несприйняття Майданом, навіть освистування, деяких кандидатур, які не відповідають раніше висунутим Майданом вимогам.  Обрані з високою довірою депутатів Верховної Ради уряд і прем’єр-міністр мають можливість здати свій перший екзамен на професійну дієздатність при урегулюванні виниклої дестабілізації в Криму.

Є великі сподівання, що новий уряд виконає чотири першочергові завдання:

– покарає винних у вбивствах і знущаннях над протестувальниками;

– доб’ється призначення Верховною Радою проведення влітку позачергових виборів парламенту;

–  розірве діючий контракт з Росією на поставки газу в Україну. Для населення України вистачає газу власного видобутку, а забезпечення газом підприємств, які давно вже недержавні, повинна займатися ново створена комерційна структура без втручання держави і її гарантій.

– ініціює денонсацію Харківських угод і погодження з Росією графіку виводу Чорноморського флоту з Криму до 2017 року.

Невиконання умов Майдану загрожує багатьма викликами і є побоювання, щоб у кінці 2014року народ не заспівав захисникам України пісні:

                                   «Чи ви хлопці спали, чи ви в карти грали,

                                    Що ви Україну ворогам віддали?»

                                    «Ані ми не спали, ані в карти грали,

                                    Тільки ми команди доброї не мали».