Чи ведуть всі дороги до Києва, як колись вели до Риму?

За відомостями Плутарха, у 122р. до Р.Х. у Римській імперії, згідно із законом реформатора Гая Гракха, при будівництві нових доріг через кожні 10 стадій (1,8км) треба було встановлювати камінні стовпи заввишки до трьох метрів і діаметром до одного метра, на них вказувати віддаль до Риму, ім’я правителя та рік будівництва дороги. У самому Римі на Капітолійському горбі ліворуч від Чорного каменя, з яким пов’язують поховання Ромула і найдревніший напис, встановили блискучий бронзовий стовп, який пізніше назвали золотим, і від нього вівся відлік відстаней по всіх дорогах до центрів римських провінцій у Європі і на Близькому Сході. Тоді з’явився вислів – «всі дороги ведуть до Риму». Дороги були камінними і стояли століттями. Залишок римської дороги зберігся в Криму, яка була прокладена від берега моря з Форосу через Кримські гори аж до рівнини.

В утворених у Європі з римських провінцій державах віддалі на дорогах до Риму ще існували до ХV1 ст., а потім у кожній державі віддалі стали вказувати до своїх столиць, що збереглось донині. Останні зміни цифр відстаней проводили у Словаччині й новоутворених державах на території колишньої Югославії.

В Українській РСР, де генеральним секретарем ЦК компартії в цей період був уродженець Київської області сумнозвісний єврей, швець за фахом, Лазар Каганович, знайшли кошти, аби  замінити на українських шляхах і залізницях верстові стовпи на більшу кількість кілометрових із позначками на них відстаней до Москви. Вони збереглися і донині.У Київській Русі віддалі міряли сажнями і верстами, і в рукописі згадується, що Керченська протока мала ширину 14 тисяч сажнів, а при дорогах на перехрестях встановлювали камінні «баби». У Московському царстві перші верстові стовпи встановили при царюванні Федора Івановича по дорозі з Москви до Коломенського у XVІІІ ст. Уже в 1817р. російський імператор Олександр І видав указ, щоб (за прикладом України) на камінних верстових  стовпах перед населеними пунктами вказували також назву поселення і кількість душ, що в ньому проживають. Тимчасовий уряд Росії у 1917р. запровадив метричну систему мір, а керівництво СРСР у 1925р. підтвердило її дію на своїй території. Верстові стовпи довелося міняти на кілометрові, а віддалі на них стали вказувати до столиці СРСР Москви.

За 22 роки української самостійності Мінтрасзв’язку очолює вже вісімнадцятий міністр. Серед них були будівельники, що будували «європейські» автобани, які вже геть зруйнувалися і потребують ремонту, стріляли рогатками по вікнах вагонів, випробовуючи міцність шибок, масово викошували траву біля залізничних полотен чи ремонтували не зношені рейки, а будівлі вокзалів. За фахом це були з неясними дипломами історики, гірники, економісти, механізатори чи просто колишні партійні функціонери, які досі вважають, що все знають і можуть.

За цей період вони навіть не спромоглися зберегти вже існуючу з часів СРСР систему пасажирських таксоперевезень, а перетворили її на дикий базар без порядку і лічильників, а українським  таксистам по рівню сервісу ще дуже далеко до японських чи британських. Нічого в цій сфері не змінилося з приходом нового президента, колишнього професійного автомобіліста. Очевидно, що така матерія, як утвердження національних транспортних систем, для міністрів і їх оточення поки що недосяжна.

Патріотичні студенти художнього вишу були готові навіть безплатно перемалювати понад дві тисячі кілометрових табличок на залізничних шляхах від кордону з Росією до Чопа і Севастополя, на що потрібно заледве пару бочок фарби, щоб в Україні, як у всіх державах, відстані вказували від столиці Києва.

Однак і міністри, і чиновники міністерства настільки «професійні» і «ерудовані» у своїй сфері, що на звернення до них громадян про необхідність змінити кілометрові позначки знаходять аргументи проти заміни від проблем переоформлення до фінансової скрути (фрагменти з копій відповідей наведені вище). Недавно міністерство знайшло значно більші кошти на перейменування залізничної станції «Жуляни» на «Вишневе» і це не вплинуло на безпеку руху. Хоча зрозуміло, що вартість кількох бочок фарби не йде у порівняння з витратами тільки на один повітряний «вояж» міністерського керівництва для власних потреб за державний кошт до Парижу.

Чи є перспектива зміни нумерації на українських шляхах за світовим взірцем, аби Україна мала обличчя незалежної держави? Спостерігаючи гіпнотичнозаворожені погляди українських владців та «главних переговорщіков» перед північним сусідом, вони не підуть на це. Бо коли, як писав Т.Шевченко, «москалик Йван»… буде «їхати шляхом до Києва берлином (сьогодні це буде, мабуть, «Бентлі»), а в берлині господиня з сем’єю», і через віконце вони побачать на стовпах віддалі не до рідного «стольного града», а до Києва чи Козачої Лопані, то можуть дуже образитися…

Фото табличок з відстанями від Львова, Києва і Бахчисараю до Москви автора