Андрій Олександрович Будугай ⋆ VIDIA.ua

Andriy Budugai Андрій Олександрович Будугай постав перед фактом свого народження 23 вересня 1966 року в селі Московському Ізобільненського району Ставропольського краю в сім’ї робітників Ганни Яківни й Олександра Андрійовича Будугаїв.

У 1981 році закінчив 8 класів Бердянської СШ №4 і вступив на агрономічне відділення Бердянського технікуму виноградарства й виноробства. Після його закінчення відслужив 2 роки в Радянській Армії – водієм пересувного рентенкабінету (1985-1987 роки) – в Ленінграді. У 1987 році вступив на зооінженерний факультет Української сільгоспакадемії (м. Київ), але до кінця не закінчив навчання в цьому ВНЗ, оскільки захопився вивченням теософії й зрозумів, що повинен зробити в житті радикальні зміни й відмовитися від принад зоотехнії…

Кілька років, починаючи з 1990-го, були присвячені напруженим духовним пошукам: спілкувався з людьми, відвідував музеї, концерти, спектаклі, публічні лекції (зокрема лекторій «Зоряний ключ», якій вела непересічна людина – письменник і філософ Олесь Бердник). Згодом ці спонтанні пошуки привели до теософії й поглибленого вивчення слова як космічного явища.

У жовтні 1994 року повертається до батьківської домівки в Бердянськ. У 1995 році інтерес до слова духовно поєднав з філологом Ольгою Ковтун, з якою в тому ж році побрався. У 1999 році закінчив філологічний факультет Бердянського ДПІ. У вересні 2001 року (через хворобу сина – ранній дитячий аутизм) родина переїхала жити до Києва, у жовтні 2003 року – до Переяслава-Хмельницького, а в липні 2012 року – до Білої Церкви.

Працював науковим співробітником Бердянського художнього музею імені Ісака Бродського, керівником гуртка юнкорів у Бердянському центрі дитячо-юнацької творчості, викладачем української мови в Національному авіаційному університеті, редактором газети «Педагогічні обрії» Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди. Зараз (з вересня 2012 року) викладає болгарську мову в Білоцерківській спеціалізованій школі № 1 з поглибленим вивченням слов’янських мов.

Перші поетичні спроби припадають на 1984-й рік. Має у своєму доробку кілька десятків пісень на власні тексти і кілька десятків на тексти інших поетів. Разом із дружиною видав кілька збірок поезій: «Скарби Приазов’я» (2001), «Сторінки історії Запорозького козацтва» (2008) «Святковий вінок» (2010) і «Слова – світи» (2010).

Також має ряд поетичних («Остров» (Росія, 2001), «Кришталеві роси» (2007), альманасі «Ворота в Небо» (2008) та ін.) і наукових публікацій в Україні, Росії та Болгарії. Кілька десятків таких публікацій здійснені в електронних варіантах на сайтах, що ведуть представники названих країн.

Разом з дружиною продовжує займатися лінгвоезотеризмом – поєднанням філології та принципів езотерики й теософії, – перші прозріння якого припадають на лютий 1995 року. У квітні-травні 2010 року на запрошення болгарських діячів культури прочитав кілька лекцій по цій тематиці в Софії та Пловдиві.

Ці лекції стали поштовхом для перекладу на болгарську мову циклу статей та есеїв по лінгвоезотеризму. Восени 2012 року цей цикл виданий (у співавторстві з Ольгою Будугай) у Софії під загальною назвою «Към сиянието на Истината през глъбините на Словото» («До сяйва Істини – через глибини Слова»). Зараз готується до друку його україномовний варіант.

Слова – світи

Світлані Хахуді

Слова – світи. Це виміри космічні:
В одних живе Добро, а в інших – Зло;
І травні в них, і вересні, і січні;
Тягар падінь і мудрості чоло.

Лунають хай слова свідомі й чисті,
А сіра пустословість хай помре!
Несіть же й ви в словах небесні вісті –
І розіжмуться грішності баре*!

м. Київ, 30.05.2003, пт., 04.42.

Про культуру

Александрі Добревій

Афористичним стало значення культури,
Лише глибин її не кожен осягне.
Елегія вона творцям, чиї натури
Красу несуть, людей єднаючи в одне.
Співзвучна вона кожному, хто вірить в краще,
А сам посильний внесок робить у добро.
Не згасне в їх серцях вогонь краси нізащо,
Допоки в них тече Любов, як той Дніпро.
Розмножуйте і ви ці паростки культури
І внесок свій у поступ людства докладіть!

м. Переяслав-Хмельницький,
19.12.2003, пт., 16.30

Дай, Боже!

Дарині Чернєвій

Дай, Боже, кожному прозріти,
А хрест свій – з вірою нести!
Ростуть хай в Небо Твої діти,
І серцем кожного стань Ти.

Направ свідомості до Світла,
І творчі здібності розкрий,
Чарівно щоб Земля розквітла
Еоном заповітних мрій.

Розшир можливості для вірних,
Наповни кожну мить життя,
Єдиним подихом Олірни
Вінчай співтворчості злиття.
Іде хай світ через молитву
Й будує гідне майбуття!

м. Київ, 02.06.2003, пн., 08.08.

Крилаті душі

Катерині Потапенко

Крилаті душі гравітацію долають
Акордами добра, як і розмахом крил.
Творити – зброя їх, що прокладає шлях до Раю,
Ефір любові надає їм нових сил.

Разом із ними й Ви до творчості завзяті
І не байдужі до усіх страждань людських.
Нехай і далі буде Вам Любов сіяти
І серце Ваше зігріватиме усіх!

м. Переяслав-Хм.,
24.11, пн. – 19.12.2003, пт., 12.57.

Новий еон

Оксані Філенко

Останнє слово не за злом – за Світлом!
Кують світи добра новий еон.
Становище війни давно набридло
Архатам, що ведуть Армагеддон.
Новий еон очистить все від бруду
І зазвучать серця всі в унісон!

м. Київ, 18.09.2002, ср.

ТЕКСТИ ПІСЕНЬ

Пісня про дружбу

Сергію Литвиненку,
Артему Герасимчуку,
Олександру Федоренку

У глибинах душі
Є вогонь для віршів,
Є снага молода
І цілюща вода.

Та найкраще за все
Людям дружба несе:
Є в ній справжня любов –
Шлях до вічних основ.

Пр.: І хай в житті не завжди все гаразд,
На нас чатують пастки повсякчас,
Але нам друзі руки подають
І в цьому їхня суть.
Вони долають відстані і час
І радість роблять більшою для нас,
Рушають з нами у найважчу Путь
І біди відведуть!

Друг підкаже завжди,
Що ти йдеш не туди,
Він підставить плече,
Якщо біль обпече.

І коли ти в журбі –
Дасть розраду тобі.
А у творчості мить
Дружба світлом бринить!

Пр. + І в цьому друзів суть!

м. Переяслав-Хм.,
12-19.11.2006, нд., 10.51.

Пісня про кохання

Ользі Будугай

Від кохання в небі світять зорі
І дарує геній свій шедевр.
Всесвіту простори неозорі
Творяться від нього і тепер.

Пр.: Не бува нещасного кохання,
Бо воно долає забуття!
В ньому – всі найкращі сподівання,
В ньому – наша радість і життя!

Від кохання серце кригу топить,
Розриває чари назавжди.
З’єднані протони і нейтрони
Цим магнітом Вічної Нужди.

Пр.

Від кохання нищаться кордони,
Крила виростають у душі.
Від кохання б’ють космічні дзвони,
Пишуться картини і вірші…

Пр.

м. Київ,
28.01.2003, вт., 09.20-12.36.

Час рушати

Світлані Косюхно

Серед сили буденних проблем
Всесвіт знаки дає – час рушати!
І двобій двох космічних систем
Так вирує, що вже наша Мати
Ледь встига лікувати серця,
Але здатні ми вже меч тримати.
Не лякає нас битва оця,
І здолаєм кайдани і грати.

Вітер змін віє знов
І нуртується кров!
Все буденне тепер – не для нас!
Вітер цей – Неба знак,
Що жили ми не так,
Що прийшов переродження час!

Пр. 1: І закликають зорі
Міняти наші долі,
Так багато залежить від нас!
І щастя посміхнеться,
Коли відкрите серце.
То ж, Світлано, вперед!
В добрий час!

Віднайти у собі
Сили для боротьби
Наше серце нам змогу дає.
Воно зводить мости
Між розбитих частин,
Поєднавши чуже і своє.

Пр. 2: Бо тільки щире серце
Собою зло долає.
Воно бачить усе без прикрас.
Воно – до Неба дверці,
І щит, і меч у герці,
Наші сходи на людства Парнас!
Людства Парнас.

м. Переяслав-Хм.,
05.11.2006, нд., 11.32.

Шлях до Світла

Оксані Філенко

Через ріки, через гори,
Через товщі літ,
Через хащі, через мури,
Через сотні бід
Наш загін шукати волі
Вранці відійде
В край завітний, в край любові,
В край, де все цвіте.

Пр.:
Там, де літає кожен, як птах,
Там, де зникає смуток в очах,
Де зірки танцюють вальси,
Де серця співають всі,
Де вітри забули бурі назавжди.
Де річки безсмертя воду
Простягають на руці –
Там спасіння будем мати від нужди.

Хай надія не вмирає,
Що прийде той час,
Коли згине темна зграє,
Бог очистить нас.
Кожен буде співтворити
Світлу і красі,
І серця, як ніжні квіти,
Розцвітуть усі.