Ольга Дмитрівна Будугай

Ольга Дмитрівна Будугай мала нагоду народитися 4 лютого 1964 року в місті Гуляйполі Запорізької області в сім’ї вчительки математики Раїси Іванівни та робітника Дмитра Павловича Савченків.

У 1981 році закінчила із золотою медаллю Гуляйпільську СШ №1. У 1986 році стала вчителем французької та німецької мов, закінчивши з відзнакою Запорізький ДУ. У тому ж році переїхала жити в Бердянськ, де одружилася з Ігорем Ковтуном – цікавою й багатогранною особистістю. Разом із першим чоловіком та його друзями захопилася вивченням східної філософії, тайцдзи-цюань, відвідувала заняття аматорського театру юного глядача «Данко».

У 1995 році побралася з Андрієм Будугаєм. У 1997 році, після завершення навчання в Бердянськом ДПІ, стала вчителем української мови і літератури. У 1997 році у подружжя Будугаїв народився син Богдан. У вересні 2001 року (через хворобу сина – ранній дитячий аутизм) родина переїхала жити до Києва, у жовтні 2003 року – до Переяслава-Хмельницького, а в липні 2012 року – до Білої Церкви.

Викладала французьку й німецьку мови в Бердянську – в школі-інтернаті, в ЗОШ №№ 1 і 9, Центрі дитячо-юнацької творчості, в Києві – в НАУ. Працювала науковим співробітником Бердянського краєзнавчого музею, диктором і кореспондентом Бердянського телебачення. Викладала українську літературу в Бердянському ДПІ, а з 2003 по 2012 роки – у Переяслав-Хмельницькому ДПУ імені Григорія Сковороди. Зараз викладає німецьку мову і латину в Білоцерківському інституті економіки та правління ВМУРоЛ «Україна».

Почала писати школяркою: в 3-му класі з’явився перший вірш, а в 4-му – перша стаття в газеті. Керувала літстудіями в Бердянському ДПІ («Стилос») і ЦДЮТ («Неопалима купина»), в НАУ («Лінгвотаж»), а з листопада 2003 року по травень 2012 року керувала створеною нею літстудією «Дитинець» у Переяслав-Хмельницькому ДПУ.

Разом з чоловіком Андрієм Будугаєм видала збірку «Скарби Приазов’я» (2001). Опублікувала повість «В туннелях таинственной Доры» (у 2002 році – російською мовою, у 2005 – українською). Друкувалася в періодиці й колективних збірках «Остров» (Росія, 2001), «Література Гуляйпільщини» (2003), «Пам’ять заради майбутнього» (2005), «Кришталеві роси» (2007), «Літературні імена Переяславщини» (2007), альманасі «Ворота в Небо» (2008) та ін. Разом із Андрієм Будугаєм видала в Переяславі-Хмельницькому в друкарні ПП «СКД» три поетичні збірки: у 2008 році – «Сторінки історії Запорозького козацтва», а в 2010 – «Святковий вінок» і «Слова – світи».

Восени 2012 року в Софії (Болгарія) під назвою «Към сиянието на Истината през глъбините на Словото» («До сяйва Істини – через глибини Слова») у співавторстві з Андрієм Будугаєм виданий цикл статей та есеїв по лінгвоезотеризму. Зараз готується до друку книга з україномовним варіантом цього циклу статей.

 

Патріотичні вірші

 

Ольга Будугай

 

Світло таїнства Різдва

 

Сльозою щастя Мати Божа вмилась,

Ісуса в яслах тихо сповила…

Немов всесвітня прокотилась злива,

Омила душі і дала тепла.

 

Прибралась Правда в сонячну сутану,

Щоб Віра у серцях горіть могла,

Щоб розірвало Слово зла кайдани

Й Надія знов розкрила два крила.

 

До Бога навернуло душі грішні

Величне Світло таїнства Різдва,

Щоб одягли ми Духа шати пишні,

Зірвавши плоті рубище з єства.

 

м. Бердянськ, 22.12.1997, пн.

 

 

Вербова віть

 

Як Син Давида йшов у славне місто,

«Осанна в вишніх!» – люд Йому кричав.

Гілок зелених пальмових намистом

Єрусалим Спасителя стрічав.

 

Вербові віти мить ту повертають

Щороку в світлий Вербний день весни.

З зеленим радісним землі розмаєм

Ми поринаєм в свято, як у сни.

 

Вербова віть – оновлення духовність,

Вербова віть – мов оберіг землі!

Шепоче про святу Ісуса повість,

Його діяння, думи і жалі.

 

Чудове свято з Вічністю єднає.

До Бога своїм серцем доторкнись.

Лиш той, хто крила духу не складає,

Як сивий голуб, здійметься увись!

 

м. Бердянськ, 19.04.1992, нд.

 

 

Батькам

 

Дмитрові Павловичу і

Раїсі Іванівні Савченкам

 

Мов білі голуби, у мами коси

І батьків чуб, мов білий-білий льон.

Нехай земля їх легко й любо носить,

Не стука швидко старість до вікон.

 

Батьки мої – святиня найсвітліша –

З’єднала доля в леті два крила.

За нас, дітей, турбуєтесь найбільше,

А скільки ж ласки нам дали й тепла!

 

Ви в пісню долі по рядку писали

Свої куплети, приспів в ній один:

«Тримаймось разом у житті штурвала,

То й мудрість перейме від батька син».

 

Дай змогу, Господи, батькам радіти,

Все пережить, не схибивши в житті.

Продовженням батьків хай квітнуть діти

На страдній і оновленій землі.

 

м. Бердянськ, березень 1995 року

 

 

Пісня про Івана Сірка

 

Ой, славетний отамане

Та Сірку Іване!

Іде плем’ячко незване,

Україна в’яне.

 

Ой, збирайся, соколеньку,

Клич синів, козаче,

Підіймай їх в доріженьку,

Бо Вкраїна плаче!

 

За Сірка козаки раді

Йти в вогонь і в воду,

Хай не буде місця зраді

В козацькому роді.

 

Поїхало славне військо,

Ворогів прогнало,

Ой, літають круки низько,

Бо лягло чимало.

 

Слава, слава синам нашим,

Кошовому слава!

Всім, хто гинув, щоб Вкраїна

Незалежна стала!

 

Ой, славетний отамане

Та Сірку Іване!

Як зміцніє нове плем’я –

Україна встане!

 

м. Бердянськ, січень 1994 року

 

 

Вірші для дітей

 

Ольга Будугай

 

Святковий вінок

 

Нашій Україні, наче тій царівні,

Господь уплітає у віночок цвіт:

Червону калину – у барвінок синій,

Мальви – в чорнобривців пишний оксамит.

 

Між квітками маку – волошок очиці,

Соняшник, ромашки і Петрів батіг.

Є й найбільша цінність: золото пшениці,

В чебреці духмянім – євшан-оберіг.

 

Ти надінь, Вкраїно, цей вінок святковий,

В гарну вишиванку, рідна, одягнись.

Бог дарує знову літечка обнову –

Любо з-під віночка сонцю усміхнись!

 

м. Київ, 25.08.2002, нд.

 

Бабине літечко

 

Літечко бабусине – лагідна пора.

На осонні бавиться зранку дітвора.

Малюків приваблює диво-плід каштан:

Тут емоцій радісних щедро б’є фонтан,

І лунає пісенька і дитячий сміх –

Осінь обдаровує теплотою всіх!..

 

м. Переяслав-Хм.,

14.09.2009, пн.-26.06.2010, сб.

 

Півник

 

Півник будить співом ранок,

Із пітьми веде світанок –

Славний в багатьох ділах:

Був у мандрах з чумаками,

У походах з козаками.

Півник – героїчний птах!

 

м. Переяслав-Хм., 09.03.2010, вт.

 

 

 

Цикл «З народних джерел»

 

Каша з гарбуза або

«Товар в нагрузку»

 

(гумореска)

 

Дід Карпо і баба Хівря

Сидять за обідом.

Бачить баба – щось недобре

Коїться із дідом:

 

Донесе до рота ложку

І робить зупинку.

А як зиркне очицями

На законну жінку,

 

Так у Хіврі в голові

Й зателенька думка:

“Чого він такий сердитий?” –

Ніяк не дотумка.

 

Дід сопе, а далі й каже:

«Ти згадай, Хіврюсю,

Яка тебе сила вража

Могла тоді змусить,

 

Як я вперше тебе сватав,

Гарбузяку дати,

Що тікали геть із хати

І жених, і свати?

 

Твій гарбуз, немов оса,

Як колючка з дроту, –

Мені каша з гарбуза

Не лізе до рота.

 

І хоч вдруге ти, коза,

Пов’язала хустку –

Й досі каша з гарбуза –

Як “товар в нагрузку”!

 

м. Бердянськ, 19.08.2001, нд.

 

 

Згадали молодість

 

(гумореска)

 

Відгуляли баба й дід

Золоте весілля.

Був святковий в них обід,

Гостей – все подвір’я.

 

Привітали діти, внуки,

Правнуки, сусіди.

Подарунків – повні руки,

Шампанське і квіти.

 

Тепер парі золотій

Є про що згадати.

Сидять Настя і Матвій

Самі в пустій хаті.

 

Раптом каже баба Настя:

– Згадай, чоловіче,

Яке було у нас щастя

В молодому віці!

 

Як з тобою зустрічались,

Ходили до ставу,

Під вербою цілувались

На м’якій отаві…

 

Давай, любий, пригадаєм

Літа молодії:

Ти іди під ту вербу

Та стій у надії,

 

Що лебідонька Настуся

До тебе прилине…

А я нишком від мамуні

Втечу попід тином!

 

Дід плечима лиш знизав,

Узяв свою шапку

І до ставу почвалав

Під вербу, до кладки.

 

Довго ж там чекав Матвій –

Заболіли й ноги.

Повернувся сам не свій

І кричить з порогу:

 

– Чом ти, жінко, не з’явилась?!

З якої напасті?!

– Мене мамка не пустила, –

Зашарілась Настя.

 

м. Бердянськ, 26.08.2001, нд.