Історія платівок із голосом, що дарував земне щастя

Ще зовсім недавно ця жінка писала листи у різні куточки світу з надією, що хтось відгукнеться. Вона шукала аудіовидання, що були записані її чоловіком Михайлом Мінським. Насамперед зверталася до українців, адже він належить до тих, кого музичні критики називають носіями етнокультури ХХ століття. Понад три тисячі запитів інтернет-поштою несли у собі одне-єдине прохання – переглянути шухляди із старими платівками. Вона знала, що “плити” можна знайти на блошиних ринках і в колекціонерів. А ще у тих, хто тамує спрагу ностальгії при радіолі …

Ми познайомилися в Українському Національному Музеї у перший день літа. Попередня переписка та несподіваний конверт з музею – платівка “Русалка” –українські пісні у виконанні Михайла Мінського, окрилили. І ось з голландського міста Зволле до українського острівця в Чикаго прибула гостя Ірина Мінська. У фондах музею зберігається понад тисяча таких конвертів. На кожному інвентарний номер і назва альбому. Ким були записані, хто виконавці, дізнаємося, перглядаючи кожен зокрема.

Пані Мінська володіє англійською мовою, читає українською, прізвища відомих в діаспорі діячів культури і мистецтва вимовляє без акценту. У Чикаго вирішила зупинитися на тиждень, а далі запланувала особисто переглянути таку ж колекцію бібліотеки-архіву в Стемфорді (штат Коннектикут). Впродовж чотирьох годин віднайшла те, що шукала останніх 25 років.

“Ви повернули мені моє життя! Я не сподівалася отримати усе і в один день…”,

– говорила з неприхованим торжеством. Незважаючи на вік, її променисті очі закохано пригортали конверт старого альбому з фотографією гарного молодого чоловіка. Воістину зрозуміла кого втратила тоді, коли він відійшов у кращі світи. Схвильована, уже вкотре дякувала Всевишьому за простелені перед нею дороги.

Незбагенна історія життя двох людей, голландки Терези і Михайла Мінського, концертно-камерного і оперного співака-баритона, бандуриста. Заради нього у 60-х роках балерина з Амстердаму їде у Париж і там, охрещується у православному соборі як Ірина. Маючи гарне сопрано, проситься, щоби її прийняли співати у хорі. Понад півтора року вимолювала його повернення до старої Європи. Михайло концертував, а вона чекала. Від 1967-го вони прожили разом найщасливіші роки свого життя. Журавлиний клин скерував до вирію 9 жовтня 1988. Він поспішав жити, знаючи, що смертальна недуга підступала все ближче. Відходив у кращі світи, слухаючи срібний спів бандури. “Вдалося йому бути присутний день перед тим на концерті, де попросив щоби прилетів і заграв. Наступний день упокоївся,”- написав у “Записках кирпатого діаспорника” бандурист Віктор Мішалов, який приїхав на запрошення метра на організований ним величавий концерт, присвячений 1000 літтю хрещення Київської Русі.

Музейна колекція платівок має безцінну вартість. Зрештою ця зустріч з Іриною Мінською засвідчує невидимий зв’язок між тими, що у засвітах і земним життям. Особливий імпульс передається на речі, які мають здатність говорити. На переконання Ірини Мінської:

“Сьогодні важливо щоби колекції, наспівані і записані кимось колись, не стояли на старих полицях, а примножувалися. Тоді наступні покоління з вдячністю слухатимуть повноцінний запис голосів, людство поверне собі відчуття вічної краси дзвону бандури та хорового мистецтва.”

З собою привезла оцифровану музику з тих платівок, які вдалося зібрати. А починалося все з маленької фотографії, яка заінтригувала жінку. Їй повідомили, що перші записи на грампластинку за участі Мінського були зроблені у Німеччині в 1964. Проте одне відчитане на фотографії слово “Арка” привело її у Нью-Йорк. Знайомилася з бандуристами, співаками, композиторами, видавцями, колекціонерами, працівниками українських установ. Відгукнулися Стефан Максим’юк, Любов Волинець, Наталія Соневицька, Ненсі Стасик, Ярослав Ганкевич, Лідія Ткачук. Виявляється, що перша платівка побачила світ у вересні 1951 року у Канаді з нагоди 60 річчя поселення емігрантів –” Українські пісні. Український мішаний хор Канада і симфонічна оркестра. Дирегент Туркевич”. Ця реліквія, за якою п’ятий раз перелетіла через Атлантику Ірина Мінська (Тереза Платенгамп), чекала на неї в Українському Національному Музеї в Чикаго.

У пам’ять чоловіка Ірина створила у м. Зволле пісенно-музичний архів. Голландці зайнялися пошуковою роботою, придбали відповідну апаратуру, перенісши на СД збережені записи, виклали для прослуховування в інтернет-мережі. Ірина Мінська захоплено розповідає про свої несподівані зустрічі, про подорожі в Україну і Росію, про знаменитого дирегента і композитора Мирослава Антоновича, який добре знав їх родину. Це він відкрив голландцям красу східного обряду та культуру українського народу, створивши у 1951 році хор винятково з голландців-чоловіків, який співав на богослужіннях українською мовою у візантійському обряді. Антонович шанував Михайла, як творчу особистість, адже спів ним літургійних та народних творів залишили глибокий слід у серцях публіки.

“У цьому музеї щастя дарують два рази на день!”,

 –це реакція пані Мінської на розкладені перед нею концертні програмки з таборів переміщених осіб та фотографії з виступів капели Григорія Китастого у Німеччині, 50-60-их років у Чикаго. На трьох з них Ірина впізнає молодого козака з бандурою. Із побратимом Китастим Мінський познайомився у Регензбургу, перед тим співав у хорі “Трембіта” під керівництвом Кирила Цепенди. До Америки емігрував з капелою бандуристів у 1949 році.

Опинившись у творчому вирі тих, хто не могли примиритись із радянським тоталітарним режимом, росіянин стає носієм незнищенної української національної культури . Від 1951 до 1962 року він випустив 25 довгограючих платівок разом з відомими композиторами з української діаспори: Миколою Фоменком, Ігорем Соневицьким, Володимиром Грудиним, професором Ж. Б. Рудницьким, В.Гавриленком та Степаном Ганушевським. “Він також продовжував виступати як соліст Капели бандуристів, працюючи разом з І.Задорожним, В.Божиком та Г.Китастим. У 1958 році Мінський здійснив турне Канадою, США та Європою разом з квінтетом Бандуристів.” (джерело – Вікіпедія).

Аналізуючи становлення таланту, зазначимо, що Михайлові Спіріну (Спірідонову), уродженцеві Татарстану, довелося пройти крізь вогонь і воду. Батько співака знищений більшовицьким режимом в Гулазі, сам він чудом врятувався від розстрілу німцями, від 1942 року перебував у полоні. Співав в Академічному хорі у Казані, готувався поступати в московську консерваторію. Він мав у серці велику повагу до світової культури. 21 лютого 1953 року Михайло отримав американське громадянство та змінив прізвище зі Спіріна на Мінського.

Навчався оперному співу в Нью-Йорку, дебютував у Карнегі Хол в 1953 році. Попереду були оперні студії у Новому Орлеані, Римі та Лондоні, партії в операх «Трубадур», «Аїда» та «Паяци» в театрах Італії, Німеччини, Швейцарії, Англії, Франції, Голландії, Бельгії, Канади та США. У 1972 році, а потім у 1984 р. Мінський здійснив успішні концертні турне Австралією (організовані Союзом українських організацій), де пройшли 10 його самостійних концертів. Знамениті арії з опер “Запорожець за Дунаєм”,”Кармелюк,”, “Паяци ” , пісні на музику М. Лисенка, О. Нижанковського, О. Кошиця, Л.Ревуцького, В. Костенка у виконанні баритона Михайла Мінського слухали у Чикаго 20 листопада 1949 року. Концерт  “Українського Оперового Ансамблю” під керівництвом Богдана Пюрка відбувся в школі ім. Шопена в Чикаго.

Тут співали не менш відомі на той час Михайло Ольховий (бас), Ігор Зайферт (тенор), Лідія Горн (драматичне сопрано), Наталя Носенко (ліричне сопрано). Принагідно зазначу, що за словами Ірини Мінської, Михайло разом з Зайфертом та Ольховим співав також у хорі Чорноморських козаків. Він залишив українцям у спадщину серію довгограючих платівок українських пісень у співпраці з Віденським симфонічним оркестром та українськими композиторами , подарував сотні концертів. Він жив і працював між Нью-Йорком та Детройтом. Капела бандуристів ім. Тараса Шевченка була його справжнім домом.

Козача спільнота Америки залюбки слухала маестро Мінського. У 1964 році у Люцерні Мінський приєднався до Козацького хору Жарова, у якому співав до 1979 р.,у 80-их роках був дирегентом козацьких хорів в Гаазі, в Німеччині та в м. Рейсвейк. Про європейський період творчості співака розповідає документальний відеофільм, присвячений традиції хорового співу донських козаків. У його появі велика заслуга Ірини Мінської. Ім’я Михайла Мінського повертається в російську культуру фільмо та дискографією. У Росії жваво цікавляться творчою спадщиною співака з світовим іменем, бувають в архіві М.Мінського в Історичному центрі Оверейсел, м. Зволле.

Ірина всміхається, коли я запитую про голландську часточку душі Михайла: “Він організував святкування тисячолітнього ювілею Хрещення Київської Русі в Нідерландах. Її Високість Королева Нідерландів Беатрікс прибула до Зволле на це свято. Отримував чимало нагород від багатьох місцевих громад та від мера нашого міста. Ми були щасливими разом. Кожне моє повернення до Америки надиктоване Його світлим Ангелом.”

Минулого року Ірина Мінська побувала в Канаді, шукала матеріалів в Едмонтоні та Вінніпегу, цим разом сподівається на позитивний результат від зустічі у світовому концертному центрі Карнегі Гол у Нью-Йорку. Подиву гідна посвята цієї шляхетної жінкки. На прощання ми слухали улюблену пісню Михайла Мінського “Дивлюсь я на небо”. Із-за лаштунків екрану комп’ютера долинав голос співака, чиє ім’я назавжди залишиться в Пантеоні української культури ХХ століття.

Пісенно-музична спадщина української еміграції вимагає глибокого вивчення та уважного ставлення до кожного листа, що знайдеться у вашій електронній скриньці.

Марія Климчак
Куратор Українського Національного Музею в Чикаго.