Художниця зі Швейцарії, яка пам’ятає про своє українське походження

Христина КачалубаОдна з моїх подорожей до Швайцарії була приємною ще й тим, що я запізналася і мала змогу гостювати вдома у відомої художниці та скульпторки українського походження Христини Кишакевич-Качалуби. До Монтре (Во) з Льокарно (Тессін) ми приїхали з паном Любомиром Винником (швайцарець українського походження, журналіст, фотограф, письменник) після важкого переїзду через сніжний перевал Сімплон. Старовинне помешкання родини Качалуб зручно розташувалося на пагорбі над Женевським озером.

Перше, що мене вразило в будинку, – це відчутна присутність України у всьому. Велика кількість української вишивки, ткацтва, ікон та, звичайно, багато картин та скульптур пані Христини. Простора майстерня та чудове денне освітлення, а також прекрасний вид на озеро сприяють натхненню і творчості. Перед нами – наступний шедевр, який народжується на полотні – портрет майже у весь зріст середньої дочки Марії. З пані Христиною розмовляти легко і приємно, відчувається відвертість та щирість у словах, її цікавить Україна і українці, видно, що їй болить Україна.

Христина Кишакевич-Качалуба народилася в українській родині в Аргентині. Закінчила студії мистецтва в університетах Пітсбурга (США). Продовжила навчання в Українському вільному університеті в Мюнхені (Німеччина) в одного з найвідоміших у світі українських скульпторів – Григорія Крука. У шлюбі з українцем Михайлом Качалубою. Має одного сина Романа і двоє дочок Марійку і Оксану. Мешкає на заході Швайцарії, у франкомовному кантоні Во у місті Монтре (фр. Montreux).

– Пані Христино, розкажіть, будь ласка, про навчання в Європі та знайомство зі скульптором Григорієм Круком.

– Коли по закінченні навчання в Америці я приїхала до Європи, думала, що буду продовжувати вчитися мистецтву у Флоренції. Але сталося так, що я опинилася у Мюнхені. Вступила до Українського вільного університету (УВУ) на факультет українознавства. Спочатку я трохи перекладала у тамтешній українській газеті, малювала людям портрети і одночасно відвідувала виклади в університеті. Там мене запізнали зі скульптором Григорієм Круком, який викладав на факультеті. Він вже тоді був дуже відомим, багато людей приходило до його майстерні, щоб побачити його праці, познайомитися з ним ближче. Коли Григорій Крук довідався, що я навчаюся в УВУ, а до того закінчила факультет історії мистецтва, малярства і графіки в Америці, то він запропонував мені взяти у нього курс скульптури. Я погодилася і два роки вивчала скульптуру. Закінчилося моє навчання у Крука тим, що я йому виліпила портрет. Вийшло дуже натурально і схоже. Пригадую, як та робота мені дуже скоро і добре пішла. Але, на мою думку, на портреті були трохи занизько уста і я сказала Крукові, що треба поправити, але він заперечив: «Не дотикай, не дотикай, ти то ніколи два рази так добре не зробиш!». Все одно мені та віддаль від носа до уст була завеликою і я взяла й змінила те. І воно вдалося! Пізніше пан Крук показав мені всю техніку подальшого відливання, і портрет був відлитий у бронзі. Пізніше ця робота та ще дві мої інші праці були виставлені на великій виставці «Haus der Kunst» у Мюнхені. Там виставлялися роботи Шаґала, Далі, Пікассо, інших відомих малярів, так що для мене то була велика честь виставлятися там. Пізніше українці з Лондона організували виставку Григорія Крука у Лондоні, і там був цей його портрет, який вони врешті й купили. Тепер ця робота і частина спадку Крука зберігається у колекції Української бібліотеки й архіву в Лондоні. Двадцять років тому, коли я мала свою першу виставку на Україні, мені відлили для тієї виставки копію портрета Крука в бронзі, яка зберігається тепер у Національному художньому музеї в Києві.

– Отже, Ваша перша виставка на Україні була двадцять років тому. А чи були ще інші виставки?

– Так, на Україні це була перша виставка. Щороку також виставлялася, незважаючи на те, що була зайнята трьома дітьми і їхнім вихованням. Це вимагало чимало часу і енергії. Я контактувала з німецькомовною організацією тут, у Швайцарії, яка організовувала щорічні виставки в Базелі, Цуґу, Берні, Лозанні. Також час від часу мала приватні виставки. Позаминулого року в Україні також були дві виставки: у Києві та Львові, присвячені річниці Незалежності.

– Це вимагало від Вас багато зусиль – бути творчою особистістю і водночас матір’ю. Як на мене, для такої тендітної жінки, як Ви, скульптура є більш складною і важкою, ніж малярство, чи не так?

– Властиво для мене скульптура була легшою. Я не могла малювати, коли діти були маленькі, бо для малярства я потребую той настрій, спокій і ту особливу атмосферу, я не могла налаштуватися на цей процес. А з скульптурою простіше – попрацювала, коли був час, накрила мокру глину, і це могло чекати, аж коли я знову мала час. То є щось таке фізичне, більш технічне, де є контакт між матеріалом і особою, скульптура сама мені каже, що я маю робити. То є моделювання, не так, як робив Мікеланджело, коли він бачив у мармурі свого Давида, і мусів витяти його, звільнити з каменю. Я трохи є така, як Роден, і додаю і віднімаю, я мушу мати комунікацію між матеріалом і собою. І тоді щось виходить.

– Скільки у Вашому доробку творів? Чи є вони у приватних колекціях?

– Думаю, більше ста. А роботи є і в музеях, і в приватних колекціях Аргентини, Канади (Торонто), Америки, Швайцарії, Франції, Іспанії, Німеччини та України.

– Яке значення для Вас у житті мають знайомства з такими знаковими постатями, як Григорій Крук, Лео Молодожанин, Темістокл Вірста?

– Перш за все, це були персональні знайомства, приватні, але очевидно, що нас звело і приблизило мистецтво. Звичайно, що я багато від них навчилася, вони були моїми знайомими, приятелями, і в той же час, вчитеями. Для кожної молодої людини у житті дуже важливо мати таких наставників, які допомагають йти вперед, сприяють становленню, допомагають знайти нові контакти та знайомства.

– Пані Христино, над чим Ви тепер працюєте і де плануєте наступну виставку?

– Минулого року мене прийняли до Національної спілки художників України і запропонували, щоб я знову виставлялася за два роки в Україні. І то для мене є причина готувати наступну персональну виставку. Для мене це є дуже важливо, бо я хочу мати контакти з Україною. Мене тішить, що люди там добре реагують на мою працю, і це мене тільки підштовхує і надихає. Звичайно, і тут є добрі реакції людей, але мене тягне до України, до землі моїх батьків. Тепер я хочу зробити гарні, цікавіші портрети своїх дітей, також продовжую робити серію портретів історичних особистостей України.

– Чи слідкуєте Ви за культурним та політичним життям України? Яка Ваша думка про теперішній стан у нашій державі?

– Так, я слідкую, дивлюсь новини, читаю. Очевидно, теперішня ситуація є важкою. Але маємо надію, що Україна з того вийде і буде рівною поміж країнами, як повинно бути. Важким було народження і становлення всіх країн у всі часи, чи як творилася Німеччина, Франція, Італія. Так само твориться Україна, але, на жаль, з великим болем і стражданням. Потрібен ще час, тільки б люди витримали. Тепер цілий світ бунтується, може, то й для нас є чимось позитивним і прикладовим. Я не трачу надії, я вірю, що Україна також займе своє відповідне місце, яке їй належиться.

– Ви вперше були в Україні двадцять років тому. Чи побачили зміни, які відбулися за ці роки тепер, коли відвідували Україну минулого року?

– Тоді я дуже боялася їхати до України, бо не знала, що очікувати. Країна виходила з комунізму, і мене то страхало трохи, я боялася того емоційного шоку насамперед. Але я побачила людей, які жартували, сміялися. Потім, звісно, ми переживали і раділи за Помаранчеву революцію, за ті зміни, які відбувалися у політичних процесах. Ціла епоха правління Ющенка, як би не було, але вона була демократичною. На жаль, розсварилися і знищили всі ті початки цивілізованого життя. І це є трагедія нашого народу, коли не можуть ніколи домовитися. Тепер, за цієї влади, ситуація є дуже недоброю, відчутний великий крок назад. Але загалом ситуація тепер все ж є кращою, ніж 20 років тому. Люди мають комунікацію зі світом, мають можливість подорожувати, бачити інші країни. І я маю велику надію, що молода українська генерація, яка народжена і вихована у самостійній і незалежній країні, не дасть повернутися назад. Це національно-свідома молодь, яка ніколи не жила під комунізмом. І саме ця молодь є нашою надією!

– Пані Христино, Ваша молодша дочка Оксана є істориком мистецтв. Чи продовжуватиме вона Вашу справу?

– Так, Оксана є істориком мистецтв, вона першорядно пише наукові та мистецькі статті французькою та англійською мовами. Вона працювала на аукціоні Крісті, а тепер на Філіпс. Але Оксана більше хоче займатися професійною організацією виставок. Чи малювала б вона? Не знаю, Оксанка є більше теоретиком мистецтва, її особливо цікавить мистецтво по Другій світовій війні. Середня дочка Марійка є лікаркою, вона обрала шлях мого чоловіка Михайла, який також має свою лікарську практику. Найстарший син Роман мешкає і працює в Америці, він є архітектором інформатики, також дуже цікавиться теологією, досліджує церковні проблеми.

Ірина Михалків,
член НСЖУ, Коломия

Читайте також

У Чикаго поховали духовного батька української громади
Важливе, Світ
0 shares0 views

У Чикаго поховали духовного батька української громади

vidia.ua - Бер 16, 2019

Отець Мирон Панчук, священик Єпархії св. Миколая, Української Католицької Церкви, відійшов у вічність в Чикаго 9 березня і був похований 15 березня на…

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун
Україна
0 shares0 views

Лідери діаспори виступили на захист Уляни Супрун

vidia.ua - Лют 07, 2019

Лідери української діаспори виступили на захист Уляни Супрун, яку, нещодавно, рішенням судді Київського окружного адміністративного суду відсторонено від виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України,…

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго
Афіша, Чикаго
0 shares0 views

Український ФК “Тризуб” запрошує на матч, неподалік Чикаго

vidia.ua - Лют 06, 2019

Українська команда ФК "Тризуб" (Чикаго) зіграє матч проти команди "Коламбус" (штат Огайо). Поєдинок з футзалу (різновид футболу в приміщенні) відбудеться в суботу 9…