Як апельсини врятували Одесу

Дерібас став засновником Одеси

«Підземний наказ» адмірала

Призначений начальником майбутнього порту адмірал Йосип Михайлович Дерібас зробив головне – «вибив» фінансування. Але це був лише перший крок важкого шляху. На будівництві, яке розпочалося в 1793 році, бракувало кваліфікованих архітекторів, інженерів та робочої сили. У тутешній безлісій степовій місцевості відчувався хронічний дефіцит будівельних матеріалів. Проте Йосип Дерібас дуже швидко знайшов вихід – наказав спуститися під землю та пиляти «ракушняк». Таким чином, місто отримало чудовий будівельний матеріал, а згодом з’явилися багатокілометрові катакомби, які сьогодні відомі всьому світові.

Вже у 1795 році до причалів одеського порту почали швартуватися кораблі, започаткувавши активну торгівлю. На той час були збудовані: магістрат, карантинна гавань, фундаменти великого молу, елінги та верфі. Почали будувати: митницю, адміралтейський магазин, шпиталь, соборну церкву…

Не підмажеш – не збудуєш!

Все було добре, але в квітні 1797 року російський імператор Павло I, що змінив на троні Катерину II, заборонив фінансувати з державної скарбниці будівництво порту і міста. Опальна Одеса стала занепадати. На щастя, Йосип Дерібас вже мав магістрат (прототип сучасної мерії), який по-справжньому переймався долею рідного міста. Висловлюючи волю одеситів, магістрат надіслав клопотання імператору про виділення кредиту і дозвіл продовжити будівництво.

Карантинна гавань наприкінці XIX століття

Корупції тоді не було, точніше, не було такого слова. А от давати хабара слов’яни навчилися ще з давніх-давен. Тому для переконливості в клопотання «загорнули» три тисячі апельсинів. Ці стиглі плоди яскраво-помаранчевого кольору прибули до Одеси морем із Греції.

При імператорському дворі в Санкт-Петербурзі апельсини пішли «на ура», тому Павло I, як то кажуть, змінив гнів на милість – дав розпорядження виділити черговий кредит, дозволивши і надалі «місто городити». Отже, якщо Рим врятували гуси, то Одесу – апельсини!

Пам’ятник Апельсину в Одесі

Розквіт Південної Пальмири

Невдовзі в одеській гавані почали швартуватися судна з усієї Європи. Вони привозили тканини, вино, каву, лимони, чай, макарони, залізо та багато чого іншого. Місто розквітало на очах. В Південній Пальмирі відкрилися біржа, банкірські контори, театр, міська лікарня… Немов гриби після дощу виростали житлові будинки.

Згодом з’явився престижний Грецький форштадт, що займав територію між Приморським бульваром і вулицею Грецькою. Це був багатий район з магазинами і розкішними садибами. Неподалік виріс Військовий форштадт, що розташовувався між вулицею Преображенською та Новим базаром. Тут у так званих Ковальському, Рибному, Дігтярному та Садовому рядах селилися ремісники і дрібні торговці.

З початку XIX століття до Одеси стікалися солідні капітали, переселялися багаті купці. Місто продовжувало рости, облаштовуватися та багатіти.

Варто зазначити, що ще два століття тому одесити відрізнялися працьовитістю, терпимістю, доброзичливістю, прагненням допомогти один одному і, найголовніше, – вони з гумором ставилися до будь-яких труднощів і проблем. Напевно, найкращого рецепту немає і сьогодні.

Михайло ПАВЛОВ

На знімках:

1. Й.М. Дерібас став засновником Одеси. «Портрет адмірала Йосипа Михайловича Дерібаса». Австрійський художник Іоганн Баптист Лампі. 1796 рік. Одеський музей західного та східного мистецтва.
2. Карантинна гавань Південної Пальмири наприкінці XIX століття. Літографія. Автор невідомий.
3. Пам’ятник Апельсину з’явився в Одесі восени 2004 року. Автор ідеї Валерій Балух, архітектор Володимир Глазирін, скульптор Олександр Токарєв. Одесити жартома називають цей монумент «Пам’ятником Хабару».

Фото з архіву Одеського краєзнавчого музею