Таємниці Купальської ночі

Івана Купала, мабуть, найзагадковіше з усіх українських народних свят. Його історія оповита пеленою легенд. Наші пращури-язичники славили Купала в день літнього сонцестояння (за новим стилем – 7 липня). Вважалося, що саме цього дня закінчується панування весняного сонця – Ярила і народжується літнє сонце – Купала.

У християнстві день сонцестояння співпадає з днем народження Івана Хрестителя, тому після хрещення Київської Русі свято отримало ту назву, яка нині відома усім. А ось Купальські обряди та звичаї поклоніння воді, вогню і травам, як не дивно, залишилися з давніх-давен.

Купала – вогонь, Марена – вода

До святкової ночі готувалися з вечора: дівчата плели вінки, хлопці збирали хмиз і встановлювали Купайлицю – вербову гілку, яку дівчата прикрашали квітами і різнобарвними стрічками.

Головними героями свята були Купала і Марена, роль яких виконували заздалегідь виготовлені опудала (у деяких районах України – також вербові гілки). Це дуже багатогранні і суперечливі символи.

Купала був богом родючості, Марена – богинею занепаду та хвороб, але в Купальську ніч вона виступала передвісницею збору врожаю. Купала являв собою вогонь, Марена – воду. У найкоротшу ніч року жіноче та чоловіче начало, що символізується ними, єдналися у священному союзі.

Тому між опудалами встановлювали весільну Купайлицю, водили навколо них хороводи, співали пісень, сватали Купала і Марену, а потім – вінчали. Після цього дійства опудала розривали на дрібні частини, топили в річці або спалювали на ритуальному вогнищі.

Вінок для коханого і стрибки через багаття

У Купальську ніч дівчата гадали на вінках, пускаючи їх по річці. Хлопці ж, що символізували вогонь, мали увійти до жіночої стихії – води – і дістати вінки. Як правило, закохані заздалегідь про це домовлялися, і дівчата робили вінок зі спеціальними ознаками для коханого.

Хлопці стрибали через купальське багаття – свою стихію, символ вогню земного і небесного. Спочатку самі, потім – в парі з дівчатами, чиї вінки вони обрали. Закохані міцно трималися за руки. Існувало вірування, що їхня доля буде щасливою, якщо вони не рознімуть руки над вогнищем.

У деяких регіонах України дівчата навпаки приховували вінки, а потім гадали, пускаючи їх по воді потайки, оскільки вважалося поганим знаком, якщо хлопець знайде вінок. Парубки спускали з гори вогняне колесо – символ сонцестояння. А коли забави вщухали, запалювали свічки, пускаючи їх по річці в кошиках і на вінках – так славили пращурів.

Квітка папороті та червона рута

Івана Купала – свято поклоніння не лише воді і вогню, але й травам, які, за повір’ями, цієї ночі мають особливо цілющу силу. І доки не зійшло сонце, жінки збирали чудодійні трави.

Існує легенда про квітку папороті, яка розпускається лише раз на рік – у Купальську ніч. Тому, хто її знайде, пророкували удачу в усіх справах, незліченні багатства і здатність розуміти будь-яку мову. Добути квітку було нелегко, оскільки її охороняли нечисті сили. Але й зневірятися не варто, тому що насправді папороть, на жаль, не цвіте.

У Карпатах існує інша легенда – про червону руту – жовту квітку, яка у Купальську ніч лише на кілька секунд стає червоною. Дівчині, що знаходила її, мало неодмінно пощастити в коханні.

Спати – зась!

На Івана Купала не лягали спати, оскільки вважалося, що разом з добрими силами цієї ночі по землі блукають й темні сили. Аби захиститися від них, за кілька днів до свята хазяї розкидали уздовж паркану своєї оселі листя лопуха, на порозі клали ніж, а дівчата у святкову ніч обов’язково носили за поясом в’язку часнику.

Івана Купала – свято, що увібрало в себе розмаїття стародавніх вірувань, а Купальські обряди та звичаї дарують можливість набратися енергії вогню і води, злитися з природою і, можливо, повірити в диво.

Михайло ПАВЛОВ

На знімках:
1. У Купальську ніч дівчата гадають на вінках, пускаючи їх по річці.
2. Міцно тримаючись за руки, закохані мають стрибнути через багаття.
3. Тому, хто знайде квітку папороті, пророкують удачу, добробут і здатність розуміти будь-яку мову.

Фото з архіву автора